Згідно з ученням Ісуса Христа кожну людину чекає смерть. Деякі люди, як ті, хто спокутував, так і ті, хто не спокутував свої гріхи, після своєї смерті перейдуть у проміжний стан, щоб, перебуваючи в ньому, чекати кінця сшту — або у благословінні, або у обраній ними самими відокремленості від Ьога. У життя після смерті людина візьме із собою те, що заслужила — прощення гріхів або осудження за них. Ісус говорив, що після смерті другої можливості для спасіння у людини не буде, і ніяка реінкарнація не надасть шансу для спасіння у наступному житті. Тому смерть віруючого - - це фактично не смерть, а перехід від обмеженості у спілкуванні з Богом до його повноти, оскі-льки «кожна людина віруюча в Мене не помре ніколи» (Ін. 11:25—26).

Невіруючі ж завершать своє життя у гріхах і ніколи вже не зможуть прийти туди, де перебуває Ісус (на небо), тому що вони відмовилися від Божого спасіння.

Цей світ буде існувати до другого пришестя Христа. Своїм учням у бесіді на Оливній горі (Мт. 24—25) він розповідав, що знаменнями кінця будуть віровідступництво (Мт. 2:10), поява псевдохристів і псевдопророків (Мт. 24:6) та проповідь Євангелія по всьому світу (Мт. 24:14). Остаточна дата цієї події не відома нікому (Мт. 24:42; 25:13). Вона станеться несподівано і раптово. На думку деяких богословів, у цей час воскреснуть і виправдані, і засуджені. Тоді ж відбудеться і Останній суд над людством.

Після тисячолітнього царства на землі прощені успадкують життя на небі, яке Ісус називав домом Отця свого і своїм місцеперебуванням. Ті ж, хто відкинув запропоноване їм Богом спасіння, потраплять у місце осудження, мук і погибелі. Ісус порівнював його з вогняною піччю, з вогнем вічним і називав геєною, де гинуть і душа, і тіло.

Отже, християнство у певному розумінні і є Христос. Воно існує разом із своїм засновником, а він нероздільний зі своїм ученням — новим заповітом Бога людству.

4 Тринітарна проблема

Тринітарії ( від лат.sanctissimae trlnitatis ) - члени католицького чернечого ордену „ Пресвятої Трійці", що виник під час третього христового походу й затверджений Папою в 1198 році. З 1609 року тринітарії -злидарюючий орден". Статут ордену, окрім відомих черничих обітниць, включаючи заборони на вживання м'ясної їжі і їзду на конях. Тринітарії відмовлялися від будь-яких форм власності. Вже в 1240 році орден мав понад 600 монастирів у різних країнах. Надто впливовим було його відділення у Франції, засноване в Ґ228 році в Парижі при церкві Святого Матюріна. Звідти пішла друга назва тринітаріїв - матюрінці. В роки реформації в Німеччині і в роки революції 1789 року у Франції діяльність ордену була заборонена.

У 18 ст. орден практично припинив своє існування. Нині існує понад 50 монастирів тринітаріїв.

Послідовники ордену активно поширювали культ трійці.

5 Антропологічне питання

Антропологія християнства - вчення про людину, основне положення

якого з'ясовуються в світлі християнського світоспоглядання. Зміст

антропології християнства розкривається в наступних положеннях: людина є

істотою, створеною за образом і подобою Бога. В акті творення людині була

надана свобода. Однак, зловживаючи свободою, вона відпала від Бога. Як

істота гріховна, людина отримує від Бога благодать, яка відновлює її і спасає.

Звідси й основні принципи антропології християнства єдність духовного і

тілесного начал в людині; людина є творінням Бога, причому ьона є

вершиною творіння,, в якій послідовно виявляються ідеї гріхопадіння,

покаяння і спасіння. Проблема людини в антропології християнства пов'язана

із розв'язанням проблеми Бога. Достеменно, проблему людини неможливо

осмислити, не з'ясувавши проблеми Бога. В концептуальному відношенні

єдиної антропології християнства не існує. її зміст являє себе в різноманітних

формах. Тобто, варто вести мову про певні підходи в осмисленні феномену

людини, які пропонують богослови різної конфесійної належності. Відповідно

в дослідницькій літературі виділяють антропологічні концепції в контексті

православ'я, католицизму і протестантизму. Найбільш розробленою є

католицька антропологія. Вона базується на чіткому розмежуванні природи

людини і благодаті, загалом схиляючись до приниження людини перед

божественним. Протестантська антропологія акцентує на положенні, згідно з

яким людина є істотою немічною, безсилою, гріховною; все божественне для

неї - трансцендентне. Звідси трагічність і парадоксальність людського буття.

Й зрештою, за основу православної антропології слугує вчення про образ і

подобу Божу. При цьому образ Божий в людині в результаті гріхопадіння не

знищується, але лише пошкоджується. Звідси й світлий комізм православних

вчень про людину.

Список використаної літератури

М.Ф.Рибачук. Релігієзнавство .К.; Освіта 1997 р. –

2. А.М.Черній. Релігієзнавство. К.; Академвидав.2003 р.

3. Архімадрид Нікіфор . Біблійна енциклопедія. Москва, 1891р.