націо-нальної свідомості галичан. Культурно-просвітницька діяльність А. Шептицького була скерована на підне-сення моралі й духовності народу до того рівня, на яко-му з'являється свідома і масова готовність до практи-чної роботи у справі національного державного буді-вництва. А. Шептицький займався широкою меце-натською діяльністю, надавав матеріальну допомогу окремим митцям, здібній молоді, провадив виховну роботу через школи, спортивні та просвітні товари-ства, газети, часописи, масові заходи з обов'язковим поєднанням двох початків — національного й ре-лігійного. Ось тільки деякі з тих заходів, які були ним здійснені: засновник часописів "Місіонер", "Наш приятель", духовної семінарії у Станіславі (сучас. Івано-Франківськ), першої української дівочої гім-назії василіанок; віддав власний маєток в Миловані для літнього відпочинку дітей з бідних родин; там же заснував господарчу рільничу школу, народну "лічницю" безкоштовної медичної допомоги, український національний музей тощо.
Діяльність митрополита А. Шептицького та інших ієрархів греко-католицької церкви є свідченням по-движницької ролі УГКЦ у житті українського народу Галичини. Це були не винятки, а принцип в діяльно-сті УГКЦ. Але 1946 р. в силу історичних причин на Львівському соборі УГКЦ була насильницьким шля-хом об'єднана з Руською православною церквою. Тільки починаючи від 1990 р. чимало греко-католицьких релігійних громад у західних областях України відновили свою діяльність і були зареєстровані орга-нами влади. 1991 р. до Львова на постійне місце про-живання повернувся очолювач єпархій УГКЦ за кор-доном Мирослав Іван кардинал Любачівський (нар. 1914 р.). УГКЦ оформилася як одна з українських церков, яка має власну ієрархію, релігійно-адмі-ністративний центр і свої громади переважно в захід-них областях України, їх понад 3000, котрі об'єднано в 15 єпархій та Києво-Вишгородський екзархат. В УГКЦ діють 4 семінарії.
Релігійне життя в Україні представлене і третім напрямом в християнстві — протестантизмом. Про-тестантські течії (баптизм, адвентизм, п'ятидесят-ники, свідки Єгови та ін.), які набули поширення в Україні, західного походження. Так, баптизм зане-сено німецькими колоністами, які оселилися в причорноморських та приазовських степах. В 1867 р. з українців баптистську віру прийняв І.Онищенко, охрестившись вдруге. Цей рік вважається початком історії баптизму і взагалі протестантизму в Україні (адвентисти, п'ятидесятники та ін. з'явилися піз-ніше).
Основним осередком протестантизму в Україні були й залишаються західноукраїнські землі. Значна частина їхнього трудового, але безробітного населен-ня, як відомо, емігрувала в пошуках кращої долі до країн Західної Європи, а здебільшого — за океан, на американський континент, де розвивалися так звані течії пізнього протестантизму (баптизм, адвентизм, п'ятидесятники, свідки Єгови). Українців-емігрантів охоче залучали до сект, а після відповідної підготовки деяких з них забезпечували грішми, літературою й відправляли на батьківщину із завданням заснувати ту чи іншу секту.
Крім того, активну місіонерську роботу на захід-ноукраїнських землях провадили протестантські про-повідники з Німеччини, Австрії, Угорщини.
За умов жорстокого національного гноблення, яке панувало на західноукраїнських землях, виконання місіонерських завдань протестантів не викликало ве-ликих труднощів. Селяни, незадоволені соціальною політикою пануючих, офіційних церков (католицької, православної, уніатської), на знак протесту йшли в секти. Так виникли осередки адвентизму, баптизму, п'ятидесятництва, єговізму.
Після возз'єднання західноукраїнських земель у складі Радянської України секти рушили на схід. Єговістам у ньому допомогла примусова депортація, завдяки якій єговістські громади виникли у багатьох містах Сибіру і Далекого Сходу за рахунок, зокрема, україномовного населення.
Протестантські релігійні громади у своїй біль-шості шанують закони суспільства, беруть активну участь в його житті. Навіть єговісти і п'ятидесятники, які раніше перебували у напівлегальному становищі, шукають контактів, діалогу з невіруючими, з органа-ми влади.