Спочатку бодхисатвою називали будь-якого віруючого, який намагався здійснити таку альтруїстичну місію. Пізніше ця назва стала використовуватись виключно для великих святих, які наділені наприродньою могутністю. Вони перевершували силу богів.

Зрештою, в текстах Варджаяни описуються обряди, виконання яких повинне забезпечити благословенну діяльність — це медитація перед мандалей, виголошення священних фраз, звуків (мантр) повинно допомогти в досягенні просвітлення. З’являються потім церемонії і таємні обряди.

Разом з бодхісатвами з’являється пантеон святих, яким можна помолитися, попросити в них допомоги. Будди, бодхисатви та інші святі мали кожен свій лик, історію, функцію, перетворилися на об’єкт поклоніння. Їх образи відтворювало і оспівувало мистецтво буддизму. Зокрема розвивалося паркове і архітектурне мистецтво.

Взагалі релігія буддизму тісно пов’язана з рослинним світом, оскільки все життя Будди зображається у взаємозв’язку з природою, особливо деревами (наприклад, народження, просвітлення, проповідування тощо). Тому буддизм плекає любов людини до природи, до всього навколишнього середовища. Відповідно буддійські монахи розводили довколо своїх монастирів цілі гаї. Жили вони в довкіллі мирної природи, яка дуже потрібна для спокою людини. Саме завдяки буддійським монастирям і храмам виникло садово-паркове мистецтво, яке було перенесене до інших країн від Китаю до Європи. Ця особливість буддійського турботливого ставлення до природи як до виконання важливої морально-етичної настанови про „збереження всього живого” дуже позитивно впливає на вирішення всього комплексу екологічних проблем у країнах, де поширений буддизм.

Буддійська архітектура розвивалась під впливом розвитку буддійських ритуалів. Одним з головних об’єктів поклоніння є чакра — багаторадіусне коло, символ вчення – дхарми, символ сонця, спасіння. Таким же важливим об’єктом поклоніння є ступа — це специфічний меморіальний пам’ятник, що є, як вже зазначалось, сховищем часток праху Будди Гаутами та інших реліквій. За переказами Будда двом своїм першим учням дав правила збереження реліквій і передав їм свій локон і нігті. Потім він пояснив якою має бути ступа. Поступово в Індії побудували багато таких ступ (без будь-яких останків Будди), які стали центрами медитації і культу, а їхня архітектурна форма ставала дедалі складнішою, художньою. Громада монахів шанувала реліквії Будди (в особливій пошані був зуб Будди), вважала їх талісманами.

Також будуються храми, в яких багато зображень буддійських божеств, на розписах по стінах малюють епізоди з життя Будди, його великі статуї часто ставили і під відкритим небом. Пишні богослуження супроводжуються звуками труб і барабанів. Ченці інколи вдягають фантастичні костюми і розігрують пантоміми. Багатолюдні процесії супроводжують священні реліквії, коли їх виносять з храму.

Поява іконографії Будди відноситься до часу формування буддизму Махаяни. Його зображували умовно — символом або атрибутом, яким є священне колесо закону, тюрбан, трон, сліди босих ніг, релікварій та ін. Образотворчий канон Будди передає три статурні композиції, при чому всі пов’язані з тими поворотними пунктами в житті Будди, які відображають просвітлення, проповідницьку діяльність і парінірвану. Їм відповідає образ Будди, який силить у позі йога; Будди, який крокує вперед, несе до народу істину, і Будди на смертному ложі.

4. Хінаяна, махаяна. Релігійні течії, школи та секти та буддизму.

Як вже зазначалось, спочатку буддійські громади складали жебраючі ченці. Чернечий буддизм носив назву хінаяна (мала колісниця). Але не всі послідовники Будди погоджувались носити чернечий одяг, і так виник інший напрям в буддизмі — махаяна (велика колісниця).

Хінаяну також називають південним буддизмом, оскільки він почав поширюватися в країнах південної і південно-східної Азії, махаяну вважають північним буддизмом.

Хінаяністи використовують священні тексти мовою палі, а махаяністи на санскриті.

Релігійним ідеалом Хінаяни є архат (гідний, святий), послідовник чернечих заповітів, який за одне життя досягає нірвани. Мета ж мирян — турбота про сангу (чернечу громаду) і поліпшення своєї карми.

У хінаяні (початковій) Будда не вважався божеством, не був надприродною істотою, а лише людиною, яка завдяки власним зусиллям просвітлилася і таким чином знайшла шлях до звільнення, а також вчителем і наставником, який дав Дхарму (закон просвітлення). Від здобув нірвану, і у світі більше не присутній. Тому всі молитви та інші форми культу мають сенс лише як меморіальні акти, мета яких — віддати шану пам’яті вчителя, а спогад про нього — приклад для наслідування.

Ідеалом махаяни є бодхисатва (пробудежена істота), про яку вже йшлося вище. Культ бодхисатв настільки важливий для Махаяни, що іноді її називають Бодхисатваяною — колісницею бодхисатв.

Будда також розуміється в Махаяні по-іншому. Будда, у суворому розумінні цього слова, — споконвічно пробуджена природа свідомості, істинна реальність, якою вона є в дійсності, що набуває у пізніших текстах риси безякісного Абсолюта, подібного до брахмана. Ця справжня сутність Будди називається в Махаяні Тілом Дхарми.

Але через велике співчуття цей вічний Будда виявляє себе ще у двох формах, або тілах: на рівні світу — як тіло насолоди, в якому Будда спілкується з бодхисатвами, повчає їх, і водночас насолоджується блаженством нірвани; на рівні світу бажань — як „перетворене” тіло. Будда постає як людина — наставник і вчитель істини. Саме перетвореним тілом і був згідно з махаяною, історичний Будда Шак’ямуні.

Махаяна також вчить, що кожна жива істота наділена природою Будди і є Буддою потенційно. Йдучи шляхом бодхисатви, людина може зреалізувати цю природу, досягти досконалого і повного просвітлення і пробудження – стати буддою.

Не відміну від хінаяни, махаяна наділяє своєю увагою не лише монахів, а