Курсова робота

з дисципліни релігієзнавство

План

І. Вступ

1.1. Сутність і походження релігії

Висвітлення даного питання доцільно розпочати з визначення самого поняття „релігія”. Слово походить від латинського „геligio” і означає „зв'язок”. У тлумаченні богословів релігія - це все те, що зв'язує, з'єднує людину з божественністю («святе письмо, культ тощо). Отже, богословське визначення релігії виходить з віри в існування Бога. Але воно, так би мовити, конфесійне, однобічне.

Слід відзначити, що релігія — явище дуже складне і має соціальний характер, тобто воно виникло в суспільстві цілком закономірно й існує разом з ним; воно поєднує всі елементи раціонального (наприклад, моральні настанови ірраціонального (наприклад, фантастичні образи надприродних істот — ангелів, чортів тощо). Релігія є одною з найдревніших форм суспільної свідомості — одною з форм відображення світу, але відображення своєрідного.

Характеризуючи цю своєрідність, всі радянські підручники і словники, як правило, наводять визначення Енгельса про «фантастичне відображення», надаючи йому прямо протилежний зміст (фантастичне — значить неправдиве, негативне, тому релігія є антикультурою). Спробуємо пояснити істинний сенс енгельсівської формули, бо це має принципове, методологічне значення. Виникає питання: у зв'язку з чим і як визначив Ф. Енгельс релігію?

Він полемізував з Є. Дюрінгом, німецьким філософом XIX ст., який, зокрема, вимагав заборонити релігію. У відповідь на таку безглузду вимогу Ф. Енгельс переконливо довів, чому саме релігію заборонити не можна. Він писав: «Релігія забороняється. Але ж всяка релігія є не чим іншим, як фантастичним відображенням у головах людей тих зовнішніх сил, які панують над ними в їх повсякденному житті, — відображенням, в якому земні сили набувають форму неземних». Далі він переконливо довів, що релігія виникла в процесі осмислення людиною сил природи, а пізніше — суспільних сил, що вона є одною з найбільш давніх форм духовного освоєння світу, яка випливає з властивостей процесу пізнання.

Так, у свідомості первісної людини панівне значення мали міфологічні та магічні уявлення. З часом магію змінює релігія як нова панівна форма суспільної свідомості. Зазначимо, що фантастичні образи релігії — це форма відображення дійсності, притаманна усім народам. Вона є необхідним ступенем сприйняття світу, обумовлена функціями головного мозку, і має таке саме право на існування, як і раціональне, наукове пізнання.

Отже, релігія є одною з форм суспільної свідомості, яка відображує дійсність в образах і міфах і утверджує віру в їхню реальність. Релігія, на відміну від таких форм суспільної свідомості, як мораль, політика, право, претендує на універсальне відображення дійсності. Вона виступає і як світогляд, а саме — як система поглядів на світ і місце людини в ньому, на принципи їхньої повсякденної поведінки. Релігія як форма суспільної свідомості та світогляд є однією з найдавніших і найпоширеніших галузей духовної культури людства.

Отже, суттєва особливість релігії полягає в тому, що вона є фантастичною формою відбиття дійсності. Однак з фантазією ми зустрічаємося також у науці й мистецтві. Виникає питання: що ж таке фантазія, у чому полягає специфіка її прояву в науковому, художньому, релігійному відображенні світу?

Художня фантазія — це невід'ємна властивість людини творчого мислення. Як засіб творчості вона водночас виступає необхідною передумовою і наслідком трудової діяльності. В образній формі вона дає можливість не тільки моделювати світ речей, а й відношення людини до плоду своєї уяви.

Наукова фантазія пробуджує творчу уяву людини, дає поштовх абстрактному мисленню, за її допомогою людина здатна випереджати час, силою своєї уяви моделювати світ речей і відносин, які природа, суспільне буття не дають у готовому вигляді. Така фантазія спонукає людину до пошуку істини, до дії.

Релігійна фантазія також моделює світ речей і відносин, вимагає емоційного відношення людини до плоду власної уяви. Натомість мистецтво, наприклад, не вимагає визнавати його твори за дійсність, тоді як релігійний образ видається за реально існуючий об'єкт.

Головною ознакою будь-якої релігії є віра у надприродне. До віри у надприродне слід віднести уявлення про потойбічні сили у вигляді божества, ангелів, чортів тощо.

Релігійна віра у надприродне характеризується певними особливостями. По-перше, вона передбачає не просто наявність у свідомості уявлень про надприродне, а віру в реальне існування надприродного. По-друге, релігійна віра обов'язково передбачає емоційне відношення до надприродного. По-третє, віра в надприродне включає переконаність в існуванні особливих двобічних відносин між ним і людиною. Віруючий переконаний в тому, що надприродне не тільки існує, а й може вплинути на його життя, долю, і що за допомогою певних дій людина, в свою чергу, може впливати на надприродне, задобрити його, вимолити прощення, викликати доброзичливе ставлення тощо.

Релігія виникла в свідомості людей під впливом умов суспільного буття, труднощів пізнавального процесу, емоційного відношення людини до дійсності. Ця сукупність причин і умов, які створюють необхідність і можливість виникнення та відтворення релігійного відображення дійсності, і складає джерело та корені релігії.

На світанку зародження суспільства людина відображувала дійсність у міфах — оповіданнях про богів, героїв, демонів, духів тощо. В цих творах, які передавалися з покоління у покоління, відбивалися фантастичні уявлення людей докласового і ранньокласового суспільства про світ, природу, буття. Міфи, фольклор, загальновизнані звичаї та норми поведінки людей стали головними джерелами, з яких почалася релігія.

Важливим є питання: коли і як виникла релігія?

Богослови стверджують, що релігія має надприродне, божественне походження, існує споконвічне і що історія суспільства зобов'язана релігії.

Сучасною наукою доведено, що становлення людини і суспільства охоплює величезний історичний період, який тривав понад