Як особлива система духовної діяльності людей релігія має власну специфічну структуру.

У ній можна виділити такі основні елементи:

- релігійна свідомість,

- релігійні почуття,

- релігійний культ,

- релігійні організації.

Релігійна свідомість включає два взаємопов'язаних і водночас відносно самостійних рівні: релігійні психологію та ідеологію.

Релігійна психологія — це сукупність властивих масі віруючих уявлень, почуттів, настроїв, звичок, традицій, пов'язаних із певною системою релігійних ідей.

Релігійна ідеологія — це більш чи менш струнка система ідей, розробкою та пропагандою яких займаються релігійні організації, професійні богослови та служителі культу.

В історичному аспекті релігійні, психологія та ідеологія стають сходинками розвитку релігії.

Релігійна ідеологія в сучасних релігіях включає в себе теологію, або богослов'я, богословські концепції економіки, політики, права, мистецтва, релігійну філософію тощо. Найважливішою частиною релігійної ідеології є теологія. Вона формулює «докази» ідеї Бога, дає систематизований виклад релігійних поглядів на світ, людину в світі, на сенс її буття.

Джерелом ідеології кожної релігії є її «Святе письмо» (Трипітака — у буддистів, Біблія — у християн, Коран — у мусульман та ін.). Підкреслимо, що богослови неоднозначне тлумачать одну й ту саму «святу» книгу і що це залежить від їхніх власних соціально-політичних позицій, умов конкретної історичної епохи. Наприклад, православні християни, католики, протестанти за основу свого віровчення беруть Біблію, але тлумачать окремі її положення по-різному. Отже, основою релігійної ідеології кожного віровизнання можна вважати його власне розуміння і тлумачення «божого одкровення», тобто текстів «Святого письма».

Релігійна ідеологія виступає у формі фантастичних уявлень про надприродний світ, настанов святих пророків І відіграє для широких мас віруючих роль популярної, життєвої філософії.

Суттєвим елементом релігії є емоційне ставлення людей до створених їхньою уявою надприродних сил. Специфіка релігійних почуттів полягає в тому, що вони спрямовані не на реальні, а на вигадані, ілюзорні об'єкти, на надприродне.

Невід'ємною частиною будь-якої релігії, її реалізації у сфері повсякденної практичної діяльності є культ — сукупність символічних дій, за допомогою яких віруючий намагається вплинути на надприродні об'єкти. До культу відносяться: обряди, ритуали, жертвоприношення, таїнства, богослужіння, пости, молитви, а також матеріальні предмети, які при цьому використовуються — храми, священні реліквії, посуд, одяг.

Конкретні форми реалізації роли культу в різних конфесіях неоднакові. Так, католицизм і православ'я зберігають вірність пишній театралізованій обрядності. Вони широко використовують мистецтво: живопис, скульптуру, музику, спів тощо. Обряди у протестантизмі носять більш скромний і суворий характер: зменшено кількість таїнств та свят, спрощено богослужіння. Основу культу в ньому складають індивідуальні форми спілкування віруючого з Богом — молитви, покаяння, містичні одкровення.

Релігія матеріалізується також у релігійних організаціях — об'єднаннях послідовників тієї або іншої релігії, що виникають на основі спільності вірувань та обрядів. Релігійні організації виконують широке коло функцій, головними з яких є задоволення релігійних потреб віруючих, регулювання культової діяльності, розробка і пропаганда віровчення, забезпечення цілісності організації.

Релігійні організації можуть виконувати і нерелігійні функції (політичні, правові та ін.), що допомагає релігії зберігати свої позиції в соціальному і духовному житті суспільства.

На практиці іноді змішують елементи релігії або видають одне за інше. Скажімо, відомі визначення «релігія є опіум народу», «релігія — один з видів духовного гноблення» або «орган буржуазної реакції» стосуються політики і функцій церкви в далекому минулому. Однак ми не можемо віднести їх до сучасності, до кожного з елементів релігії; скажімо, не можна трактувати Біблію — видатний твір духовної культури людства — як «опіум». Не можна також назвати сучасні церкви, релігійні громади в нашій країні «органами буржуазної реакції».

Перенесення оцінок елементів релігії, які виносилися е минулому, на релігію і церкву за нових соціальних умов може привнести (і призводило) до небажаних, навіть трагічних соціальних наслідків.

Таким чином, релігійні уявлення, настрої, дії і організації становлять єдиний релігійний комплекс, усі елементи якого нерозривно пов'язані між собою, а також із конкретними соціально-політичними умовами життя нашої країни.

ІІ. Релігійно-моральні цінності

Зміст релігійного світогляду — не божественний, а людський, або, краще сказати — суспільний, незважаючи на його фантастичність.

Релігія виконує регулятивну функцію. Як будь-яка інша сфера духовної культури, вона створює певну систему норм і цінностей, специфіка яких полягає, насамперед, у збереженні й закріпленні віри у надприродне. Цьому завданню. підпорядковані не тільки культові дії, а її сімейно-побутові стосунки, система традицій і звичок. Підкреслимо, що релігія асимілювала багато елементів загальнолюдської моралі. А оскільки Бог, за висловом Ф. Енгельса, є відображенням абстрактної людини, то і релігійна мораль багато в чому носить не якийсь надприродний, а людський, суспільний характер.

За певних історичних умов релігія виконує функцію інтегрування, тобто функцію збереження і зміцнення існуючої соціальної системи. Такою, наприклад, була роль католицизму в феодальному суспільстві, православ'я у дореволюційній Росії. Однак у ряді випадків релігія може стати і прапором соціального протесту, як це було, наприклад, із середньовічними єресями та сектами, з протестантизмом, прихильники якого в епоху його зародження боролись проти феодальних порядків.

На рівні окремої релігійної організації релігія виконує інтеграційну функцію, згуртовуючи одновірців. Однак, одночасно, релігія розділяє і протиставляє один одному послідовників різних релігій, що простежуються в сучасному релігійному житті України.

Релігії притаманна також комунікативна функція, яка полягає в підтримуванні зв'язків між віруючими шляхом створення почуття віросповідної єдності під час релігійних дій, в особистому житті, сімейно-побутових відносинах, а також стосунках у межах різноманітних клерикальних організацій і навіть клерикальних