У християнській релігійній обрядності таїнство шлюбу утвердилося порівняно пізно. Його ритуал склався лише у XVI ст. Згідно з твердженням православних і католицьких священиків, це таїнство освячує шлюбний союз «іменем божим», передає нареченим «благодать одностайності» в народженні й вихованні дітей.

Священство — посвята у сан диякона, священика або єпископа. Рукоположений служитель культу після цього стає посередником між богом і людиною.

Обряд священства існував і у дохристиянських релігіях, був запозичений християнами в період утвердження перших релігійних громад і посідав значне місце. Після проголошення християнства державною релігією розпочалося становлення церковної ієрархії — священовладдя церковних чинів зверху донизу. Католицька церква встановила свою власну ієрархію за феодальним зразком. Те саме можна сказати і щодо православ'я. У протестантизмі священовладдя спрощене. Всі християнські релігії визнають божественне походження церковної ієрархії.

У християнстві священство здійснюється лише чоловіками і має три ступеня: диякон, пресвітер (священик), єпископ. Диякон — священнослужитель першого ступеня. Він бере участь у богослужінні, прислужує при таїнствах, але не має права робити це самостійно. Пресвітер (священик) може самостійно проводити богослужіння, обряди і шість таїнств з семи, визнаних у католицизмі й православ’ї крім рукоположення. Єпископ — священнослужитель найвищої категорії, здійснює всі сім таїнств і має право висвячувати у сан диякона і пресвітера. Всі служителі культу наділені владою над віруючими.

Маслосвяття, або соборування, — помазання хворого освяченою олією — єлеєм. Згідно з вченням православної церкви, маслосвяття зцілює немощі духовні й тілесні — ті, які є наслідком гріхів. В православ'ї маслосвяття здійснюється над особами старше 7 років, які хворіють тілесними або душевними хворобами (відчай, скорбота тощо).

Таїнство маслосвяття в православній церкві спочатку здійснювалося сімома священиками. Вони запалювали свічки, читали сім молитов про одужання хворого, сім послань апостолів, сім віршів з Євангелія, потім сім раз змазували єлеєм хворого. Тепер цей обряд здійснює один священик, але, як і раніше, збереглися сім прохань за хворого, сім молитов і т. п.

Церковні свята своїми назвами зобов'язані дванадцяти місяцям року і належать до так званих великих свят, які православна церква відзначає урочистими богослужіннями.

Свято Різдво Христове православна церква відносить до числа своїх «двонадесятих свят». Це одне з основних свят християнства. Своїм походженням воно зобов'язане євангельським міфам про дивне народження Іісуса Христа — сина божого і водночас людини.

Міф про народження Христа своїми джерелами сягає у первісні культові дії. У Стародавньому Єгипті, наприклад, 6 січня святкували день народження бога води, рослинності, володаря потойбічного світу — Осіріса, а 25 грудня — день народження стародавнього іранського бога — Мітри. Утверджуючись в різних країнах, свято Різдво Христове вбирало в себе інші обряди і звичаї інших релігій, а також народних свят, набуваючи особливих рис, що відповідали християнським догмам.

До Київської Русі свято прийшло разом з християнством у X ст. і злилося з зимовим старослов'янським святом — святками.

Головне значення в догматичному змісті цього свята церква відводить вченню про народження Іісуса Христа, який з'явився для того щоб взяти на себе людські гріхи і вказати шлях до порятунку.

Хрещення Господнє. Це свято — одне з головних у християнстві. В писаннях, присвячених святу Хрещення, теологи зазначають, що воно було проголошене в пам'ять історичної події — хрещення Іісуса Христа в річці Іордан. Ця подія описується в Євангеліях. На ранній стадії розвитку християнство взагалі не знало обряду хрещення. Про це свідчить те, що в ранній християнській літературі немає жодних згадок про цей обряд. Він запозичений християнством з стародавніх культів. Скроплення водою існувало в багатьох дохристиянських релігіях. Одухотворяючи явища природи, наші далекі пращури одухотворяли й воду — важливе джерело життя людини. Вода вгамовувала спрагу, забезпечувала родючість полів.

У дохристиянських культах важливого значення надавалося обряду «очищення» людини від будь-якої «скверни», «нечисті» за допомогою води. Згідно з стародавніми віруваннями, вода мала очищувальну силу, вона очищала людей від нечистої сили, злих духів, що могли зашкодити людині. Звідси й звичай окроплювати водою новонароджених.

Про здійснення хрещення вперше згадується в християнській літературі кінця І — початку II ст. Однак остаточно хрещення закріпилося лише у другій половині II ст. Тоді ж виникло і свято Хрещення, пов'язане з хрещенням Іісуса Христа в Іордані.

Свято Хрещення завжди було дуже урочистим. Головний його обряд — освячення води, її святили в церкві та ополонках. До ополонки рушав хресний хід, в якому брали участь духовенство, місцева знать, віруючі, відправляли урочисті молебни. Освячення води в храмах та ополонках відбувається і в наші дні.

Свято Хрещення має і другу назву — «богоявлення». Воно проголошене, за словами церковників, як вшанування дивних подій. Нібито під час хрещення Іісуса Христа в Іордані «Бог-отець» засвідчував з неба, і «Бог-дух святий» зійшов у вигляді «голуба».

Стрітення - це слово присвячене міфічному представленню батьками Іісуса Христа свого немовляти богові. Зустріч відбулася у єрусалимському храмі на сороковий день після народження Христа.

Впроваджуючи свято Стрітення, християнська церква намагалася відволікти народ від стародавніх культів. Римляни в лютому святкували «очищення», покаяння, дотримувалися посту, вважаючи, що перед початком весняних польових робіт необхідно «очиститися від гріхів» і нечистої сили відповідними жертвоприношеннями духам і богам. Головний очисний обряд цього свята припадає на 2 лютого, коли люди на чолі з жрецями, озброївшись факелами, виганяли з домівок злих духів зимових холодів і хвороб. Саме 2 (15) лютого християнська церква і заснувала свято Стрітення Господнє, відрахувавши від різдва Христова