Прихильниками православ'я це свято тривалий час не визнавалося. Тільки поступово, шляхом утвердження релігійних уявлень, православна церква спромоглася надати Стрітенню значення свята очищення. Його почали урочисто святкувати, супроводжуючи обов'язковим в цей день хресним ходом. На Русі це свято утвердилося головним чином як церковне, у побуті воно посідало незначне місце. В народній свідомості стрітення знаменувало кінець зими і початок весни. В народі говорили: «На стрітення сонце — на літо, а зима — на мороз»; «Зима з літом зустрічаються».

Вхід Господній в Єрусалим. Це свято має дві назви:

1) офіційно-церковну — вхід Господній в Єрусалим;

2) побутову — вербна неділя.

Вербна неділя — це переддень так званої страсної неділі, яка присвячується «згадкам про страждання Христа». Свято безпосередньо примикає до пасхи і не має постійної календарної дати. В православ'ї воно належить до «двонадесятих свят». В основу свята покладено оповідку про вхід Іісуса Христа зі своїми учнями до Єрусалиму, куди він ішов на страждання і смерть. Похід супроводжувався творінням чудес. За день до входу в Єрусалим, у суботу, Іісус здійснив одне з найбільших див — оживив Лазаря, а в неділю в'їхав до Єрусалиму. Народ радісно зустрічав його кидаючи перед сином божим пальмові гілки. Про появу Христа в єрусалимському храмі розповідає Євангеліє. На Русі ритуальне значення пальмових гілок перенесене на гілки верби, що розпускаються до цього часу і згідно з народним повір'ям захищають від злих духів.

Вознесіння Господнє. Створена євангелістами земна біографія Іісуса Христа завершується описом сцени вознесіння воскреслого після страти Сина Божого на небо. На честь цієї події християнська церква й встановила одне з своїх свят.

Відзначається воно на сороковий день після пасхи і тому постійної дати не має.

Ґрунтуючись на біблійних оповідках, християнські теологи запевняють, що воскресіння Христа відкриває праведникам шлях на небо, до воскресіння після смерті. У «Настольной книге священослужителя» православної церкви записано: «Христос вознісся на небо, як первісток з мертвих, явивши у своїй особі початок спокутуваної і відроджуваної ним людської природи».

Але ще задовго до виникнення християнства міфи про вознесіння на небеса людей, героїв і богів були поширені серед багатьох народів. У дохристиянській міфології серед «вознесених на небеса» — грецький герой

Геракл, засновник Рима Ромул, римський імператор Цезар і його наступник Август, індуїстський бог Крішна, фінікійський бог Адоніс, бог Митра, якого вшановували в Ірані, Передній Азії, Індії та ін. Християнство запозичило ідею вознесіння з вірувань фінікійців, іудеїв та інших на-родів.

Впроваджене разом з християнством у Київській Русі, це свято не мало значного поширення в побуті віруючих і залишилося суто релігійним, церковним святом.

Трійця, або п'ятидесятниця. Це свято, яке відноситься у православ'ї до «двонадесятих», встановлене в пам'ять чудесного явища: на п'ятдесятий день після воскресіння Христа на його учнів (апостолів) зійшов «святий дух» і вони заговорили різними мовами, хоча до того їх не знали.

Міфи про божественну трійцю ще задовго до виникнення християнства існували у стародавніх вавилонян, єгиптян та інших народів, з вірувань яких християнство, яке формувалося, запозичило багато уявлень. Новозавітні оповіді про трійцю з'явилися як наслідок необхідності пов'язати нову релігію з легендами Старого завіту. Тому в новозавітних книгах Христос є сином староєврейського бога Яхве, виявом якого є дух святий, що уособлює єдиного бога. В цьому знайшов своє фантастичне осмислення перехід від політеїзму до монотеїзму.

Пояснюючи походження Христа від іудейського бога Яхве, християнське духовенство запозичило й інші іудейські свята, серед них і п'ятидесятницю. Останнє виникло у стародавніх євреїв у зв'язку з переходом до землеробства і було присвячене завершенню жнив, які тривали «сім седмиць», тобто сім тижнів.

Спочатку, в період багатобожжя, це свято кінця жнив мало своїм обрядовим призначенням жертвопринесення хліба нового врожаю місцевим польовим духам і божествам як подавцям врожаю та хазяям землі. Християнство надало «святу седмиць», або п'ятидесятниці, власного специфічного обгрунтування і змісту.

В Україні свято трійці ще раз зазнало змін. Тут воно злилося з місцевим святом первісних слов'ян — семи-ком (інша назва «зелені свята») — і запозичило у нього побутовий зміст. Стародавні слов'яни пов'язували семик з завершенням весняних робіт. Його мета — улещання духів рослинності у відповідальний період цвітіння і косіння хлібів. У православ'ї свято трійці пов'язане з помином душ померлих родичів (так звана поминальна субота).

Спас. В основу свята покладено євангельську легенду про чудесне перетворення Христа: наприкінці свого земного буття засновник християнства привів своїх учнів на гору і під час молитви «перетворився», «вигляд обличчя його змінився», «одяг його став білим, блискучим, а голос з неба підтвердив його божественне походження».

Здвиження. Свято Здвиження хреста господнього — одне з найважливіших свят, присвячених культу хреста — символу християнської віри. З хрестом церква пов'язує кілька міфічних подій. Про одну з них священики завжди згадують у святкових проповідях. За переказами, римський імператор Костянтин, який дозволив вільне сповідання християнства, ще бувши «язичником», перед однією з найбільших своїх битв мав чудесне видіння: на небі немов би з'явився осяяний хрест з написом: «Ним перемагай!» Тієї ночі, за церковною легендою, імператорові з'явився уві сні сам «син божий» Іісус Христос і порадив взяти у битву прапор із зображенням хреста. Костянтин зробив все, як велів Христос. Крім того, він наказав своїм легіонерам намалювати знак хреста на щитах. У битві Костянтин одержав перемогу і, як запевняють церковні історики, з того часу увірував у