В обряді хрестин важливу роль відігравали куми, або другі батьки новонародженого (у церковному варіанті — хрещені батьки), яких запрошував батько немовляти. На Середній Наддніпрянщині обирали переважно одну пару кумів із близьких родичів, на Волині — дві-три пари як із близьких, так і з далеких родичів, на Поділлі — до п'яти, з родичів і знайомих, на Наддністрянщині —до десяти пар, так званих нанашок.

Відмова від кумівства вважалася за гріх. Але й відповідальність у кумів була великою: вони справляли для похресника усі хрестильні обряди, пострижини, весілля. У свою чергу батьки похресника несли кумам пироги, а підростаючі похресники щороку провідували своїх других батьків (й бабу-повитуху), несли їм "вечерю".

Після хрестин у церкві куми й сусіди збиралися до хати новонародженого за святковий стіл. Обов'язковою стравою на гостинах була бабина каша (див. розділ "Обрядова їжа"). Закінчувалися X. відвіданням кумів батьками новонародженого, які приносили у дарунок сім хлібів і полотно. У гуцулів X. закінчувалися тим, що хрещені батьки дарували похресникові до весілля коня, корову чи овець. Від цього між кумами і батьками дитини встановлювалися свояцькі стосунки.

ПОСТРИЖИНИ — традиційне відзначення річниці від дня народження дитини. На цей ювілей обов'язково запрошували повитуху та хрещених батьків. Посеред хати на долівці простилали вовною догори кожух (як обереговий знак), садовили на нього хлопчика, і названий батько вистригав своєму похресникові трохи волосся навхрест. У гуцулів такий обряд називався обтинанням (рубанням, обрубуванням) і проводився двічі: через місяць після народження (як знак прилучення дитини до роду) і в рік повноліття, символізуючи перехід підлітка до нового соціального стану. У більш давні часи обтинання виконували сокирою, пізніше для цього використовували ножиці.

V. Висновок

Розкриваючи функції релігії та її роль у житті суспільства, слід відзначити, що одним з важливих питань є вивчення її соціального змісту. Наукова характеристика ролі релігії в людському суспільстві можлива лише в тому випадку, якщо вона враховує форми суспільної свідомості, одного з суттєвих компонентів духовної культури. При цьому необхідно мати на увазі, що релігія є творенням людського суспільства, особливою формою пізнання ним себе самого і оточуючого світу. Ми не повинні трактувати релігію спрощено — як хибну свідомість, спотворену картину світу і т. п. Це дешевий прийом, і від нього краще відмовитися. Необхідно мати на увазі, що богословська мова є особливою знаковою системою, за якою приховуються реальні людські інтереси, її не так просто зрозуміти.

Релігія для віруючого — насамперед компенсація (хай навіть ілюзорна) усіх тягот його земного буття. У свідомості релігійної людини відбувається перетворення тяжкої дійсності у бачення картин райського буття, ідеального світу, де панують рівність і свобода.

Гасло, що релігія є «опіумом народу», автори ряду праць із філософії розглядали як головний аргумент на користь заперечення релігії. Проте в сучасному суспільстві існує потреба втіхи, зняття психологічної напруги, викликаної умовами повсякденного буття. Знищення цієї — хай ілюзорної — компенсації було б актом жорстокості. І можна погодитися з тим, що мова може йти не про знищення релігії, а про заміщення її іншими компенсаторами, які мають гуманістичний зміст. Однак необхідно враховувати й інше.

По-перше, головна ідея кожної релігії — ідея Бога як відображення абстрактної людини — не позбавлена гуманізму.

По-друге, глобальний гуманізм не заперечує всіх існуючих вірувань, національних традицій, звичаїв, світорозумінь, що склалися, та ін., більше того, він їх передбачає і на них ґрунтується.

Тому, говорячи про перспективи релігії, мова може йти лише про її еволюцію. Релігія намагається створити власну картину світу, більш того, — власні соціально-гносеологічні схеми вдосконалення суспільного життя, визначити місце і роль людини в системі природи і суспільства.

VІ. Використана література

1. Біблія. — К., 1992. — 1220 с.

2. Бутинова М. С. Как возникла религия. — М., 1977.

3. Дулуман Є. К. Релігія як соціально-історичний феномен. — К.. 1974.

4. Косуха П. І. Наука про походження релігії. — К., 1976.

5. Ленін. В, І. Соціалізм і релігія // Повне зібр. творів. — Т. 12.

6. Лобовик Б. А. Религия как социальное явление. — К., 1982.

7. Маркс К. До критики гегелівської філософії права. Вступ // Маркс К., Енгельс Ф. Твори. — Т. І.

8. Скибицкий М. М. Мировоззрепие, естествознание, теология. — М, 1986.

9. Сухов А. Д. Религия как общественный феномен. — М., 1973.

10. Тянчер В. К. Проблеми теории научного атеизма. — К., 1985.

11. Угринович Д. М. Введение в религиеведение. — М., 1985.

12. Фрезер Д. Д. Золотая ветнь. — М., 1986.

13. Енгельс Ф. Анти-Дюрінг // Маркс К., Енгельс Ф. Твори. — Т. 20.

14. Борисенко В. К. Весільні звичаї та обряди на Україні. К., 1988.

15. Кравець О. М. Сімейний побут і звичаї українського народу. К., 1966.