Особливо своєрідно тема блукальця розвинута в поемі “Тризна”, написаній російською мовою. Перечитайте цей прекрасний твір, і ви дізнаєтесь, якої “страшної, святої” драми зазнає її герой, бажаючи стати для рідного краю пророком, прагнучи допомогти рідній землі і гинучи далеко від неї, в муках і каятті, яке приходить до нього, як і до блудного сина з євангельської притчі. Самостійно ви опрацюєте і названі твори, і умовно визначену групу наступних творів (“Сон”, “Кавказ”, “Саул”, “Не нарікаю я на Бога”), у яких Кобзар звертається до іншої євангелійної притчі — про сіяча (Євангелія за Матвієм, за Лукою). Ця притча користується великою популярністю в українських письменників, що пояснюється просвітительським призначенням красного письменства, прагненням митців слова показати своєму народові його життя в усій повноті й протиріччях, пробудити свідомість народу, як це бачимо у творах Ю.Федьковича (“Нива”, “Дикі думи”, “Думи мої, діти мої”), М.Старицького (“На Новий рік”, “Нива”), В.Самійленка (“Ой добрий я сіяч, нівроку!..”), І.Франка (“Гріє сонечко!..”, “Ходить туча по голій горі”) тощо. “Сівачем зерен плодючих” називає Іван Франко Михайла Павлика у вірші “На смерть М.Павлика. Дня 26 січня 1915 р.”, змальовуючи в алегоричному образі сіяча відомого просвітителя, науковця, гуманіста. Ремінісценцію притчі про сіяча знаходимо й у творах Лесі Українки, зокрема в її драмі “Адвокат Мартіан”. Ставлення Лесі Українки до Біблії було неоднозначним, та поетеса (за свідченням її чоловіка) ніколи з Святим Письмом не розлучалась. Загалом же їй належить більше п’ятдесяти творів, у яких вона звертається до Старого і Нового Завітів, трансформуючи біблійні сюжети у зв’язку з болючими національними та загальнолюдськими проблемами. “Вавилонський полон” Лесі Українки вважають вершиною художнього переосмислення біблійних мотивів, ставлячи його поряд із поемою “Мойсей” І.Франка, творами “Марія”, “Давидові псалми”, “Пророк”, “Неофіти”, “Саул” Т.Шевченка.

На всіх етапах розвитку літератури митці слова постійно зверталися до Книги Книг. До XIX ст. біблійна фразеологія була обов’язковим елементом розвитку художнього образу, сама ж Біблія — джерелом істини, авторитетним суддею, духовним Всесвітом.

Висновки

Біблія, як відомо, є Святим Письмом найпоширенішої релігії сучасності — християнства. Своє Святе Письмо має не лише християнство, а й інші великі світові релігії.

За кількістю видань Біблія не має собі рівних у світі. Наприклад, у 1989 році тираж Біблії перевершив 40 мільйонів примірників. Нового Завіту — 60 мільйонів. Називають Біблію Святим Письмом, Словом Божим, Одкровенням, Книгою Книг, Книгою спасіння. Найпостійніша ж назва — Біблія — утвердилась серед християн з IV ст. Вперше назвав її так Іоанн Златоуст, константинопольський патріарх. А його сучасник, перекладач Біблії латинською мовою — Ієронім — вживав вислів “божественна бібліотека”, бо ж складається Біблія з різних за формою та змістом релігійних та світських творів — окремих книг: 50 із них входять до Старого Завіту, а 27 — до Нового. Маємо на увазі канонічну Біблію. У протестантів Старий Завіт складається з 39 книг, у католиків — із 47, у православних — із 50.

Біблію зараз увесь цивілізований світ сприймає не лише як основну релігійну книгу християн та іудеїв, а й одну з найвизначніших пам’яток світової літератури. Тому знати її має кожна освічена людина.

ЛІТЕРАТУРА

Брайчевський М. Ю. Утвердження християнства на Русі. — К., 1989.

Губаржевський І. Основи українського православ'я. — Чи-каго, 1970.

Дорошенко Д. Короткий нарис історії християнської церк-ви. — Вінніпег, 1970.

Історія православної церкви в Україні: Збірка наукових праць. — К., 1997.

Історія релігії в Україні: Навчальний посібник / За ред. А. М. Колодного, П. Л. Яроцького. — К., 1999.

Сулима В. Біблія і українська література. — К., 1998.

Фрезер Д. Фольклор в Ветхом Завете. — М., 1986.

Библейские легенды. — М., 1992.

Бетко І. Біблія як джерело ідей у творчості Лесі Українки //Слово і час. —

1991. — 3.

Бетко І. Біблійні сюжети і мотиви в українській поезії ХІХ — початку ХХ століття. — Зелена Гура — Київ, 1999.