Ісус говорить:” не піклуйтесь для душі своєї, що вам їсти і що пити, а ні для тіла вашого, у що одягнутись. Чи не більша Душа за їжу, а тіло – за одяг?(Мф.6:25). При всій зовнішній парадоксальності цього вчення річ тут йде зовсім не про те, щоб людина кинула їсти, пити, одягатись. Річ йде о праці як о поглину тості душі зовнішнім світом, о зацикленості на питаннях повсякденного практичного життя. Адже турботи нескінченні, вони ніколи не відійдуть в бік, а треба й находити час і для звернення до Духу.

Турбота завжди залишається з людиною, але вона не повинна захоплювати людиною цілком, - от що має на увазі Ісус: «...Не піклуйтеся про завтрашній день тому що завтрашній день сам буде піклуватися про своє: досить для кожного дня своєї турботи» (Мф. 6:34).

Так само є глибокий зміст у закликах, що шокують практичний розум, не противитися злому, любити своїх ворогів і підставляти ліву щоку, якщо вдарили по правій (Мф. 5:39-44). Якщо життя світу заперечує істину духу, то застосовуючи в боротьбі зі злом влада і насильство - ці засоби «світу цього» - людин сам стає їхнім бранцем. Любити своїх ворогів? Безумовно, це безглуздо якщо бачити в них тільки ворогів, а усі відносини між людьми розглядати винятково крізь призму розумінь вигоди і збитку, чи ворожнечі союзництва. Але адже людей зв'язують не тільки соціальні і природні зв'язки, усі люди несуть у собі образ Божий. Навіть заслужив страту злочинець гідний жалі ( хоча воно зовсім не обов'язково означає скасування смертельного вироку). Адже жаль відноситься не до людини як до злочинця, а до людини як носію образу Божию, пренебрегшему своїм вищим призначенням.

6.3. Нові критерії вибраності.

Християнство принесло з собою новий образ людської гідності й перед Богом. Для античності людина порівняна з богами, оскільки боги й люди належать одному й тому ж космічному цілому. Термін “ богорівний” вживається в античній літературі по відношенню до тих людей, чия сила і влада в суспільстві нагадала силу і владу олімпійських богів над космічними стихіями. Зримі, наглядно представлені тілесна красота й сила, - ось що споріднює античні статуї богів і “ богорівних” героїв.Зовсім іншими ми бачимо обранців християнського Богу. Кого Ісус називає «блаженними», до кого він звертається зі словами: «ви - світло світу», «ви - сіль землі»? До хворих, жебраком, знедоленим, але зате «чистим серцем», «милостивим», до «злиденним духом»,тобто до позбавленого духовного самовдоволенням, що усвідомило свою духовну неповноту і прагне до її заповнення, до «прагнучих і прагнучим правди»і «вигнаним за правду» (Мф.5:3-14). Тим самим християнство відстоює достоїнство безкорисливої чесноти перед процвітаючим пороком, милосердя - перед зовні торжествуючою жорстокістю, першість сили духу перед силою тіла і могутністю земної влади. Перші християнські святі були ізгоями і невдахами з погляду античних цінностей, по вони відкривали для простої людини шлях твердження свого достоїнства не через зовнішній успіх, а через самовіддане проходження вищим моральним цінностям. І в цій сфері проста людина раптом переставала бути «простим», - яким він здавався по своєму зовнішньому статусі. Він міг випрямитися духовно і відкрити для себе нові значеннєві можливості і перспективи (це й інші принципові особливості християнської культури описані в чудовій книзі С. С. Аверинцева «Поетика ранньовізантійської літератури»). «Зганьблений і принижений бідняк, залишаючись на самому дні суспільства, на якийсь час переставав бачити блиск верхів суспільства нависаючим над головою, як небозвід; він міг «у дусі» глянути на багатих і владних зверху вниз, міг зробити ще більше - пожаліти їх»

7. Значення християнства для розвитку європейської культури.

Християнство сформувало нові смисли природи й людського буття. В основі цих смислів покладено оправдання й творчості й свободи людини, що не могло не вплинути на всю європейську історію. Звичайно, спочатку християнська свобода реалізовувалась головним чином у духовно – моральній сфері. Але пізніше вона знайшла собі практичне поле для свого втілення й стало виражатись в утворенні природи й суспільства, в побудові основ правової держави, поважаючої права й свободи людини.

Смислові основи сучасного природознавства також сформувались під визначаючим впливом християнської духовності. Християнство ліквідувало прірву між “природним” і “штучним”, адже світ постав як творіння всевладного й вільного власного Бога. Але те, що створено творчістю, може й повинно пізнаватись у контексті творчого перетворення. Так були покладені смислові основи для з’явлення експериментальної науки. Звичайно, необхідно відрізняти з’явлення загальних смислових предпосилок від адекватного розуміння й практичної реалізації нового смислу. Тому між виникненням християнства і появленням перших паростків нового природознавства лежить півтора тисячоліття.

Використана література

1.Історія древнього світу: Падіння давніх суспільств Т.3.М.,1998.

2.Ніцше Ф. Анти христианин / Сумерки богов М., 1990.

3.Розанов В.В. Релігія. Філософія. Культура. М., Республіка, 1992.

4.Шилов А.А. Історія світових релігій. Мінськ. Вища школа. 1995.

5. Циркін Ю.Б. Виникнення християнства. М., 1989.

6. Додд. Засновник християнства. К., 1996.