Богослови стверджують, що релігія має надприро-дне, божественне походження, існує споконвічне і що історія суспільства зобов'язана релігії.

Сучасною наукою доведено, що становлення лю-дини і суспільства охоплює величезний історичний період, який тривав понад 2,5 млн років (за новими даними — 3,5 млн років). Деякі археологи та антро-пологи засвідчують, що в історії людства існував три-валий безрелігійний період, а перші релігійні уявлен-ня в сучасному розумінні склалися у верхньому палео-літі приблизно 40—20 тис. років до н. е., коли жили люди сучасного антропологічного типу (кроманьйонці).

До ранніх форм релігії належать: фетишизм, то-темізм, магія, анімізм.

У період переходу до класового суспільства фор-муються племінні релігії, головну роль в яких віді-грають культ племінного вождя та культ духів предків. Виникає політеїзм (багатобожжя) як ідеологічне відо-браження створення родоплемінних союзів. Складає-ться інститут жреців — професійних священнослужи-телів.

Необхідно зауважити, що жреці монополізували знання, духовну культуру взагалі і використовували її в інтересах своєї касти. Проте завдяки жрецям до нас дійшло чимало давніх історичних пам'яток у формі "священних книг", де відображаються життя та ідео-логія минулих епох.

Говорячи про формування релігійних уявлень, ре-лігійної ідеології, варто розглянути питання про міфи (з грецьк. "оповіді"). Це теж фантастичне відобра-ження дійсності в первісній свідомості, втілене в ха-рактерній для давнього світу усній народній творчос-ті. Міфи — це оповіді, які виникли на ранніх етапах історії, фантастичні образи яких були спробами уза-гальнити і пояснити різні явища природи і су-спільства. В міфах відбилися також моральні погляди і естетичне відношення людини до дійсності. Ос-кільки в міфології міститься уявлення про надприро-дне, вона має в собі елементи релігії. Записаний догматизований міф далі стає складовою частиною "свя-щенних книг" національних релігій, які виникають разом з державою.

У політеїстичних національно-державних релігіях виникає пантеон богів, уособлюючих різноманітні яви-ща природи і види людської діяльності, різні сторони суспільного, духовного й особистого життя людей. Кла-сичним взірцем багатобожжя є давньогрецька релігія.

Монотеїзм — релігія єдинобожжя. Виник він вна-слідок утворення централізованих рабовласницьких держав. Держава з єдиним царем потребувала і релігії з єдиним Богом, який уособлював би та підтверджу-вав би дії єдиного правителя.

Поворотним пунктом в історії релігії стало вини-кнення світових релігій: буддизму, християнства та ісламу. Головною особливістю світових релігій, що позволило їм подолати національні і державні кордо-ни є їхній космополітизм. Світові релігії звернені до всіх народів незалежно від національності. Вони спростили культ, відмовилися від специфічної націо-нальної обрядовості, пропагуючи загальну рівність перед Богом, і переносять на небо здійснення соці-альної справедливості. Космополітичний характер буд-дизму, християнства та ісламу сприяв їхньому поши-ренню по всій Земній кулі.

2. Релігія як сфера духовної культури, її елемен-ти і структура. З'ясуємо суть зв'язку релігії та духов-ної культури. Філософія свого часу розробила поняття "духовне виробництво" для характеристики виробни-цтва ідей, знань, уявлень, художніх цінностей. Ймові-рно, саме продукти духовного виробництва в широ-кому розумінні й складають елементи духовної куль-тури.

В основі теологічних концепцій розуміння духов-ної культури лежить ідея щодо визначальної ролі ре-лігії в розвитку цивілізації та культури. Стосовно пра-вослав'я дану ідею на початку XX ст. розвивав росій-ський релігійний філософ П. Флоренський (1882— 1937 pp.), який доводив, що саме релігія створює культуру, складає її зміст, виконує ті самі функції, що й мистецтво, наука, мораль. Похідним тут є етимо-логічне виведення ним поняття "культура" з слова "культ". Оскільки слово "культура" має корінь "культ", вважав православний мислитель, то й сама культура, культурні цінності є лише похідними культу.

На дохристиянських етапах розвитку суспільства, на думку П. Флоренського, людина орієнтує власну діяльність на "матеріальні інтереси", розвиваючи ли-ше матеріальну культуру. "Одухотворятися" душа лю-дини починає лише після Ісуса Христа. Саме з "Богоявлення" особливого значення у духовно-історичному розвитку набуває Софія, Божественна Премудрість, яка виводить людину зі стану "духовного сну" і за-безпечує розвиток духовної культури. П. Флоренський розробляє власну концепцію, яка здобула назву "софіологія", де намагається висвітлити духовність людини як результат дії Софії, що є проміжною лан-кою між Богом і людиною, наближає першого до останньої і повертає останню до першого. Він пев-ним чином заперечував творчу діяльність людини як справжнього творця культурних цінностей, не враховуючи динамізму історичного розвитку куль-тури.

Сучасні православні богослови, йдучи за П. Флоренським, визначають духовну культуру як незем-не, надприродне явище, обмежують її лише релі-гійними ідеями та морально-релігійними вимогами. При цьому не беруться до уваги матеріальна основа культури, її значення, нерозривна єдність матері-альної і духовної сторін культури.

Подібна точка зору існує в католицькій та про-тестантській культурології. Зокрема, в пастирській конституції, схваленій II Ватиканським собором (1962—1965 pp.), підкреслюється, що християнське віровчення обновлює і очищує духовну культуру, підносячи її розвиток на новий щабель. Проте-стантська теологія також розглядає релігію як суб-станцію духовної діяльності людини, як форму осмислення і правильного сприйняття культурних цінностей.

У свою чергу, мусульманські культурологи нази-вають іслам "цивілізаторською релігією" і стверджу-ють, що всім досягненням в науці, культурі мусуль-манський світ зобов'язаний ісламу.

Таким чином, наведені богословські системи вва-жають релігію тією єдиною основою, лише на грунті якої могла виникнути і досягти висот духовна куль-тура.

З наукової точки зору, духовна культура виступає механізмом передачі нагромаджених суспільством різ-номанітних цінностей і традицій, охоплює сферу ду-ховного виробництва, куди входять такі форми суспі-льної свідомості, як філософія, мистецтво, політика, право, етика, наука, в т. ч. релігія. Наукова концепція виходить з органічної єдності матеріальної і духовної культури. При цьому підході переважаюча роль нада-ється матеріальним основам культури.

Духовній культурі властиві певні особливості: во-на має історичну обумовленість, фіксує національні