Алегоричний метод може поділятись на такі типи: традиційний алегоризм і автобіографічний алегоризм. Причому, якщо присутній другий тип, то тлумач часто починає з першого, а потім переходить до другого, але не навпаки. При такому підході до тлумачення предметом екзегези стає не Писання, а сам суб’єкт, тобто тлумач, - його духовний досвід. Ірраціоналізм алегоричного методу полягає в тому, що з однієї сторони, для алегориста Старий і Новий Завіти являються не двома етапами історії домобудівництва спасіння людства, а двома світоглядами, двома системами тлумачення; а з іншої сторони - алегоричний метод, розглядаючи один і той же символ в Старому і Новому Завіті, розрізняє не різні плани дійсності, а різні розуміння одного й того ж символу. Під Біблійними розповідями алегоричний метод бачить лише чисті символи, притчі. Ще можна розподілити алегоричний метод на морально-алегоричний і умоспоглядально-алегоричний. Перший властивий алегоризму при застосуванні історико-реалістичного методу, яким, скажімо, користувалися представники антіохійської школи. Другий властивий при анагогічному тлумаченні.

Всі методи, що грунтуються на розкритті небуквального смислу символів (аналогічний, алегоричний, типологічний, анагогічний, містагогічний, автобіографічний), керуються головними принципами – Гармонії (Краси) та ієрархічного ладу в Творінні. Ці методи характеризуються баченням під символом Писання феноменів внутрішнього духовного життя кожної людини зокрема, і всієї християнської спільноти (Церкви) загалом.

Анагогічний метод водночас може включати в себе і типологічний, і алегоричний методи. Шлях анагогічного методу тлумачення простягається від символу до його духовного смислу, - і знову до символу. В ін полягає в переході від історично-реалістичного розуміння Писання до духовного розширення смислів. Тобто, - від зовнішньої йуфпсЯб подій Священного Писання до внутрішньої иещсЯб християнської історії. Далі через містичний досвід богоспілкування реалізується ця иещсЯб у власному житті. А це призводить до алегоричного відображення всієї йуфпсЯб подій Священного Писання в нашому житті. Це можна висловити таким чином: під час містичного богоспілкування, тлумачення слів Писання й виконання заповідей Господніх, пов’язаних з розумінням витлумаченого тексту людина сприймає благодать Святого Духа, - нетварні Божественні енергії - логоси, що супроводжують ці дії, Вони воіпостазуються в людську природу. Ці енергії цілком відповідають по смислу тому, що було прочитано в Священному Писанні та як це прочитане було витлумачено. Надалі людська особистість вже виявляє себе в діяльному житті через дії цих енергій у вигляді намірів, слів, почуттів, вчинків. Ці життєві дії супроводжуються в своїх початках (мотиваціях) посиланням на слова Священного Писання, які людина алегорично прикладає до себе. Таким чином її власна йуфпсЯб ототожнюється з подіями та словами Священного Писання.

Сприятливою умовою реалізації анагогічного методу є виконання того, що написано в Писанні. Це яскраво висвітилося під час дослідження саме чернечої практики екзегези, наприклад, у преп. Максима Сповідника. Дослідники вказують на дві причини появи крім буквального, ще і анагогічного (духовного) тлумачення. Зовнішня причина – це дійсне стяжання Духа Святого. Внутрішня – належність до споглядального типу подвижництва. Але друга причина є відносною, бо цей споглядальний тип яскраво проглядається і в житті подвижників діяльного типу в той час їхнього життя, коли вони згідно життєвих обставин припиняють церковну діяльність і переходять до образу життя споглядального. Також і подвижники споглядального типу часто переходили до образу діяльного подвижництва (церковна діяльність) і при цьому не втрачали здібності тлумачити Писання духовно.
Агіографічний метод полягає в аналізі життя якогось святого з посиланням на Священне Писання. При цьому символи Писання і події життя подвижника взаємно пояснюють одне-одного. Користується цим методом Симеон Новий Богослов, тлумачачи, наприклад, життя Антонія Великого. Джерелами такого методу являються агіографічна література та власний містичний досвід, схожий до досвіду подвижника, чиє життя пояснюється в символах Писання;

7) вживаємо термін Практика екзегези, коли говоримо про життєві форми, в яких зосереджуються, через які виражаються і якими підтверджуються надбання екзегези:

- чернечу практику;

- літургійну практику;

- наукову практику.

Досліджуючи ці види практик, можна зробити висновок, що вони синтезували в собі характерні риси як антіохійської, так і олександрійської екзегетичних шкіл. В основі літургійної практики лежить єдність богослужіння, містичного життя та пояснення їх через символи Священного Писання, і ця єдність базується на спільності їх внутрішнього смислу;

8) вживаємо термін Рівні екзегетичного споглядання, коли застосовуємо анагогічний чи містагогічний методи. Ці рівні споглядання, згідно практики преп. Максима Сповідника, стоять у відповідності з Теофанією, або процесом Творіння. Різні рівні споглядання від першого до наступних відповідають такому налаштуванню споглядального процесу, коли символ порівнюється аналогічно чи духовно до більшого, первинного, а потім до вторинного та похідного. При цьому порівнюються дії, якими характеризуються ці символи. Підносячись від явленості (феноменальності) буття до його ідей (логосів), ми знову повертаємося до цього буття, але тільки вже не в його явленості, а в його смисловій та духовній сутності, і замикаємо тим самим коло пізнання;

9) вживаємо термін Принципи екзегетичного споглядання, коли говоримо про такі принципи:

- літургійне споглядання, коли тлумачиться Священне Писання через посередництво розгляду духовного смислу літургійних дій;

- природне