- споглядання через типи подвижництва, коли аналізуємо характер тлумачення, враховуючи тип подвижника – тлумача: діяльний чи споглядальний. Кожен із цих типів виносить свій смисловий пласт із тлумачення, і воно вже відповідає його образу подвижницького життя. Найбільшої досконалості та глибини досягає екзегеза у тих подвижників, де органічно й нерозривно синтезувались в їхньому житті обидва типа подвижництва – споглядальність і дієвість;

- молитовне споглядання, коли екзегеза звершується безпосередньо в процесі молитви, а всі тлумачення набувають характеру спрямованості до об’єкта молитви;

- автобіографічне споглядання – пошук в Біблії образів власного духовного життя. Тут характерним є пояснення власного життя за допомогою цитат зі Священного Писання. Молитовне і автобіографічне споглядання яскраво відобразилися в екзегетичній творчості таких отців - св. Григорія Богослова (з характером антиєретицького богословствування); преп. Андрія Критського (з покаянним мотивом); Симеона Нового Богослова (з характером радісного богоспілкування);

10) вживаємо термін Тип екзегези, коли говоримо про поєднання під час тлумачення різних складових: принципів, методів, практик, форм;

11) вживаємо термін Вид екзегези, коли говоримо про тлумачення Священного Писання конкретною особою і наслідки цього тлумачення за їх впливом на співбесідника чи читача;

12) вживаємо термін Символічна система екзегези, який означує класифікацію символів за різними принципами.

Під час дослідження творів святих отців виявлено такі системи поділу символів: “вещественні” і “невещественні”; єдиноприродні, іншоприродні та неприродні; іпостасні, неіпостасні та воіпостасні. При цьому, єдиноприродні символи несуть на собі суттєві ознаки того предмету, який вони означують. Скажімо, символи, що позначують Божество, самі є безпочаткові та безкінечні;

13) вживаємо термін Точки зору екзегези, коли розглядуємо певні події Священного Писання за їх певною алегоричною характеристикою. Наприклад, в 1 - му та 2 - му «Нравственних Словах» преп. Симеон вияснює історію Адама та Єви з христологічної та маріологічної точок зору .

Православна Традиція екзегези нерозривно вплетена у всю Православну Традицію: це і аскетика, і літургіка, і еклезіологія, і душпастирство, і, безумовно, саме богослів’я, що логічно пов’язує всі сторони християнського життя.

Існує повна відповідність між яскравістю, повнотою, духовною “ плодовитістю ” життя святого Отця і глибиною його проникнення в смисл Священного Писання. Умовою тут являється повнота втілення ним божественних істин у власному житті.

На прикладі містичної типології Орігена та інших олександрійців, а також чернечої та літургійної практик Православної Церкви ми бачимо, що метою біблійної екзегези являється не стільки просте роз’яснення окремих фрагментів, скільки пошуки прихованого смислу для безпосереднього втілення в особисте життя слухача (читача, чи того, хто молиться). Святі Отці, інтерпретуючи той чи інший текст із Священного Писання, передавали читачу свій духовний досвід та запрошували його розділити цей досвід. Відшукуючи «прихований» смисл в священних текстах, вони намагались встановити прямий зв’язок між Писанням та духовним життям. При цьому завжди переслідувалась одна мета - перетворити йуфпсЯб окремого людського життя в иещсЯб Божественних таємниць, - в неперервне пізнання Бога через Писання .

Різні практики екзегези, - чернеча, літургійна та наукова, - вживають одні й ті ж методи та принципи екзегези, але результат їхнього тлумачення має різний характер. Він виявляється під час передачі того, що було усвідомлено. Якщо це є наукова праця, то характер один, якщо це спілкування з паствою – характер інший, але мета екзегези завжди лишається єдиною – спасіння і обожнення людини.

Святі отці відкидали буквалізм екзегези, якщо за ним не слідував пошук духовного смислу. Процес тлумачення вони розуміли не просто як виклад теорії, але як акт передачі всієї цілості своєї думки, глибоко розуміючи його: коли думка не просто чується, але й “бачиться” умом слухача. А в найдосконалішому вигляді передачі - думка, будучи сповнена благодаттю Святого Духа, ще й переживається співбесідником. Тому великої ваги надавали отці відповідному налаштуванню аудиторії.

Тип найдосконалішого, істинно неперевершеного виду тлумачення явив св. Серафим Саровський, коли не просто розповів чи показав в процесі умоспоглядання якусь істинну думку, але передав співбесіднику сам містичний стан богоєднання. Перебуваючи в цьому стані, Серафим пояснив його словами Священного Писання, а потім богословськи обгрунтував їх; сполучив цей вид тлумачення з молитвою. Хоча тут не було літургійних моментів, але чи може бути щось в літургії, чого не вмістив цей цілісний акт Гнозису, де містично звершилась вся літургія? Чи може існувати якийсь інший вид тлумачення, де б так досконало передавалось розуміння Божественної Істини, і так тотожно до переданого воно сприймалось співбесідником?

Якщо подивитись на екзегезу з точки зору глибини розуміння предмету, то ні в якому разі не можна порівняти глибину пізнання Божественних речей у тих, що роблять це через дослідження символів Писання, з тими, які одкровенно споглядають божественне світло. Але від розчленованості цих символів також можна восходити до цільності їхніх первообразів, возводячи ці символи до їх священної повноти, і освячуватись через них, отримуючи вседосконале видіння й духовне підняття.

В процесі дослідження показано, що екзегеза Священного Писання є одним із пов’язаних між собою аспектів – складових християнського Гнозису. Крім неї можна назвати ще такі аспекти: богоспілкування, споглядання, богослів’я, погодження з Православною Традицією і дії християнського життя. Всі ці аспекти синтезуються в цілісному процесі, який можна назвати духовним вдосконаленням. Чим повніше взаємопов’язаність цих складових, тим вищої досконалості в кожній них досягає християнин. Саме така точка зору пояснює