важливість і характер, які має екзегетична практика в житті людини, а також напрямок, в якому вона може розвиватися. Між цими складовими Гнозису відбувається постійний причинно - наслідковий кругообіг. Реалізація одного аспекту спонукає та вимагає реалізації всіх інших аспектів, що вдосконалює характер Гнозису. Як екзегеза, так і інші складові є різними видами дій людської особи, а всі вони синтезуються в єдиній універсальній дії – Гнозисі. З цієї схеми видно, що характер екзегези може залежати, і дійсно залежить від відсутності в процесі Гнозису якоїсь складової (в сторону погіршення) Також характер екзегези залежить від характеру кожної з цих складових. Так, якщо аскетичне богослів’я є віссю світогляду преп. Максима Сповідника, то екзегеза поглиблює богословське усвідомлення самої аскези і має відповідний характер; якщо св. Іоан Златоуст є діяльним типом подвижника, то його екзегеза сприяє його діяльності і теж має відповідний характер. Тлумачення Божественних слів завжди йде вслід за їх розумінням, а розуміння божественних речей є ніби розгортанням в людській свідомості через розмірковування тих моментів споглядання, що є за межами дії людського розмірковування. Це розуміння є не абсолютним, а суб’єктивним, бо споглядання є невимовним, його неможливо передати людськими поняттями, а можна лише висловлювати, уподібнюючи до якихось понять.
Вказуючи на важливість екзегези, як складової Гнозису, отці прирівнювали її до першого щаблю ліствиці духовного восходження і казали, що неможливо досягнути вершини, оминаючи її. Вона є такою складовою Гнозису, яка вміщує в себе весь комплекс дій людського ума, направлених на смислове розкриття словесних символів Священного Писання.
Божественна благодать Богоспілкування і дії християнського життя є двома “ ключами ” , що “ відчиняють ” скарбницю Божественного Писання. Багаторівнева система споглядання, яка відповідає рівням Теофанії та ієрархії Творіння, спричинює різні рівні екзегетичного споглядання та всю систему логічних та онтологічних символічних зв’язків між сущим і Надсущим.
Погодження з Церковним досвідом, або церковність, є одним із головних критеріїв істинності екзегези, бо невидиме Божественне Одкровення виражене видимо, як Священне Писання, Церквою, в Церкві і для Церкви. Вселенська Церква тримає ключі розуміння духовного, є “ стовпом і утвердженням істини ” і тлумачить все, що є в Писанні. Через недотримання цілісності акту Гнозису виникали всі єресі.
Досліджуючи неперервний ланцюг святоотецької преємственності в прикладенні до екзегетичної практики, можна зробити висновок, що були конкретні святі отці та визначні діячі Церкви, які поступово формували всю сукупність екзегетичної Традиції, кожен вносячи та розвиваючи ті чи інші її елементи. Одні отці доповнювали екзегезу новими досконалими формами; інші впроваджували в неї нові типи, методи та принципи; ще інші виражали та підтверджували надбання екзегези в різних практичних сторонах християнського життя, а деякі розбудовували символічну систему тлумачення. Нарешті, були й ті, які в своєму житті синтезували та втілили це надбання так яскраво, що твори їхні стали справжніми перлинами. Вони охоплюють та освітлюють досі всі сторони християнського життя, ставши актуальними і взірцевими для всіх наступних поколінь християн. Узагальнюючи значення неперервності та святості цього «золотого святоотецького ланцюга», можна сказати, що тими подвижниками було сформовано досконалу науку християнського Гнозису, в яку включено було всі сторони християнського життя, всі найдосконаліші способи найкоротшого шляху обожнення людини. Однією ж із складових частин цього християнського Гнозису є екзегеза Священного Писання.
Використана література
1. Афанасий Великий, архиепископ Александрийский. Творения / Свято – Троицкая Сйргиева Лавра, 1902 – 03. изд. 2. Ч. 3.
2. Библиотека отцов и учителей церкви. Св. Григорий Чудотворец. Св. Мефодий Патарский. Творения / Паломник. 1996.
3. Болотов В. В. Лекции по Истории древней Церкви. СПб., 1907.
4. Василий Великий, св. Творения / Паломник. М., 1991. Ч. 1.
5. Василий Великий, св. Творения / Паломник. М., 1991. Ч. 3.
6. Василий Великий, свт. Творения / Паломник. М., 1991. Ч. 5.
7. Георгий Флоровский, прот. Восточные Отцы IV века / Паломник. М., 1992.
8. Георгий Флоровский, прот. Восточные Отцы V – VIII веков / Паломник. М., 1992.
9. Григорий Богослов, архиепископ Константинопольский. Творения / Свято-Троицкая Сергиева Лавра. 1994. Т. 1.
10. Григорий Богослов, архиепископ Константинопольский. Творения / Свято – Троицкая Сергиева Лавра. 1994. Т. 2.
11. Григорий Нисский, свт. Творения. М. 1861 – 71. Ч. 2.
12. Григорий Палама, свт. Триады в защиту священно – безмолствующих / Канон. М., 1995.
13. Григорий Палама, святитель. Беседы (Омилии) / изд. Паломник. М., 1993. Ч. 1.
14. Дионисий Ареопагит, св. О Божественных именах / изд. «Глаголъ», РХГИ Университетская книга СПб., 1996.
15. Дионисий Ареопагит, св. О Небесной иерархии // Серия «Основания христианской культуры» / изд. «Глаголъ», РХГИ, «Университетская книга». СПб., 1997.
16. Евсевий Памфил. Церковная история. СПб., 1857 - 1858. Т. 2.
17. Ефрем Сирин, преп. Творения / Свято – Троицкая Сергиева Лавра. 1995. Т. 2.
18. Ефрем Сирин, преп. Творения / Свято – Троице – Сергиева Лавра, 1995. Т. 3.
19. Ефрем Сирин, преп. Творения / Свято – Троице – Сергиева Лавра, 1995. Т. 7.
20. Житие, наставления, пророчества преподобного Серафима Саровского чудотворца / ЗАО «Тираж - 51», 1995. репр. Спасо – Преображенского Мгарского монастыря Полтавской епархии
21. Жития Святых // Четьи – Минеи св. Димитрия Ростовского / КПЛ. К., 1999. Кн. 8.
22. Иванцов – Платонов А. М. , прот. Ереси и расколы первых трех веков христианства. М., 1879.
23. Иларион (Алфеев), иером. Преподобный Симеон Новый Богослов и православное Предание // Общество любителей церковной истории / Крутицкое Патриаршее Подворье.