Зовнішні та внутрішні причини несли з однієї сторони загрозу Православності, а з іншої – підштовхували видатних світил Церкви до напруженої всесторонньої праці, і саме в цих трудах та турботах виявила Церква в середовищі своїх пастирів – світильників, що освітлювали вузький, але угодний Богові шлях домобудівництва нашого спасіння.

2.2. Літургійна практика екзегези Священного Писання

Така практика екзегези характерна для богослужіння Православної Церкви [44, с. 69]. Читання Писання під час богослуження переслідує одну мету - допомогти віруючим стати співучасниками описаних у ньому подій, осягнути досвід біблійних персонажів та зробити його своїм власним досвідом.

Однією з різновидностей Літургійної Традиції є звичай співання Псалмів з приспівами, який став поширеним в IVст. в усіх міських храмах, - в Олександрії при Афанасії, в Антіохії при Діодорі й Златоусті. «В наших зібраннях Давид є першим, і середнім, і останнім», каже Златоуст. Це було відродження старозавітного звичаю. Із приспівів поступово розвиваються нові піснеспіви, які були тісно пов’язаними з біблійним текстом і тлумачили його.

Частиною Літургійної Практики явилися такі літургійні форми, як канони й акафісти. Канони витіснили більшість творів преп. Романа Солодкоспівця, а головний розвиток та завершення отримали в творчості Іоана Дамаскіна й Косьми Маюмського, а також у преп. Андрія Критського [48, с. 136].

Для прикладу звернемося до преп. Андрія Критського. В його Великому Каноні характерним є біблеїзм. Іноді він майже буквально повторює біблійні тексти. Тут ми знаходимо цілу галерею біблійних персонажів із Старого та Нового Завітів, від Адама до благо розважного розбійника; в кожному випадку приклад біблійного героя супроводжується коментарем із посиланням на духовний досвід слухача (хто молиться) або закликом до покаяння:

Достойно из Едема изгнан бысть, яко не сохранив едину Твою, Спасе, заповедь Адам; аз же что постражду, отметая всегда животныя Твоя словеса?[26, Песнь 1, с. 2].

Хананею и аз подражая, помилуй мя, вопию, Сыне Давидов (Мф. 15. 22); касаюся края ризы, яко кровоточивая (Лк. 8. 43 - 44); плачу, яко Марфа и Мария над Лазарем (Ин. 11. 33)[26, Песнь 8, с. 29(об)].

Священник мя предвидев мимоиде, и левит видев в лютых, нага презре (Лк. 10. 31 - 33); но из Марии возсиявый Иисусе, Ты представ ущедри мя [26, Песнь 1].

В такій інтерпретації кожен біблійний персонаж стає прообразом віруючого.

В літургійних текстах Страсної Седмиці ми зустрічаємо багато прикладів екзегези із посиланням на особисте життя християнина. Слідуючи за Христом день-у-день, віруючий сам стає учасником подій, описаних в Євангеліях. Наприклад, епізод із засохлою смоківницею (Мф. 21. 19) коментується так:

Изсохшия смоковницы за неплодие, прещения убоявшеся, братие, плоды достойны покаяния принесем Христу… [26, с. 399].

Розповідь про зраду Іуди спонукає автора разом зі слухачем вступити у прямий діалог з Іудою:

Кий тя образ, Иудо, предателя Спасу содела? Еда от лика тя апостолска разлучи? Еда дарования исцелений лиши? Еда со онеми вечеряв, тебе от трапезы отрину? Еда иных нозе умыв, твои же презре? О, коликих благ непамятлив был еси! И твой убо неблагодарный обличается нрав… [26, Свята і Велика П’ятниця, Служба 12 Євангелій, сідальний].

У піснеспіві, присвяченому Розп’яттю, автор говорить від особи Діви Марії, а у піснеспіві, присвяченому погребінню Христа - від особи Йосифа Аримафейського. В ніч після Великої П’ятниці Тріодь Пісна призначає звершення чину погребіння Ісуса Христа - богослужіння, в якому приймають участь всі присутні з запаленими свічками в руках та співаються наступні слова:

Животе, како умираеши? Како во гробе обитаеши?…

Иисусе, сладкий мой и спасительный свете, во гробе како темном скрылся еси?…

Иосифе треблаженне, погреби Тело Христа Жизнодавца [26, Свята й Велика Субота, Утреня, Похвали].

Віруючий настільки глибоко втягується у літургійну драму Страсної Седмиці, що вступає у діалог з усіма її героями і навіть із Самим Ісусом. Страждання Христа переживаються ним і стають частиною його власного досвіду [44, с. 71]. Біблійний текст дуже часто сприймається алегорично, - але це моральний, а не умоспоглядальний алегоризм.

РОЗДІЛ 3.

ДОСЯГНЕННЯ РОЗУМІННЯ СВЯЩЕННОГО ПИСАННЯ

Ключ до розуміння Святого Писання, на який вказав Сам Господь. Ісус Христос говорив, що не через дослідження священного Писання ми знайдемо життя вічне, а через прихід до Нього (Ін 5. 39). Ним дароване знання є досконале, не потребує ані постійних трудів, ані багатьох мук. Тому, каже Златоустий Богослов Іоан, Господь і рідко розсуджував про писання, бо ця справа не потребує праці, а про життя говорив часто, вірніше завжди; адже в тому, каже Він, закон і пророки, щоб чого хочемо собі від інших людей, те ж саме робили їм [21, с. 267].

У багатьох прославлених досконалістю святих отців не було науки тлумачення Писання, як такої, але була наука життя згідно Святого Писання. Вони не відділяли тлумачення від життя за словом Божим, а розуміння його не відділяли від переживання Бога в собі, бо хто через виконання божественних заповідей придбав Бога в собі, той вже не буде мати потреби навіть у дослідженні писань, всі їх він в точності знає