Отже, ознаки істинного тлумача є такими: його премудрість має своїм невіддільним джерелом Самого Бога, а також життєвість, активність, дієвість, а не шкільництво, і себе виявляє не після вивчення Писання, а в будь-якій ситуації, в котрій опиняється той, хто стяжав Дух. Причому ця премудрість є непомильною.

Вуста, через які промовляє Бог, - суть вуста Божі; бо як ці вуста є вустами нашої душі, хоча душа не має вуст, так і вуста пророків є вустами Божими. Це затверджує печаттю Свого слова Господь: «…бо дам Я вам мову та мудрість, що не зможуть противитись чи суперечити їй всі супротивники ваші»(Лк 21. 15), до цього додаючи: «…бо не ви промовлятимете, а Дух Отця вашого в вас промовлятиме»(Мф 10. 20)[9, с. 301].

Святі отці отримували здібність мислити іпостасно і богословствувати про те, що невластиве для неосяяного розуму, тлумачити сокровенно прості слова євангельської вістки, єднаючись з Єдиним [9, с. 220]. Що ж таке – єднання, яке не є подібним ні до чого з існуючого, але переважає його в принципі? Може це є апофатичне богослів’я? Але ж єднання не є запереченням. Крім того, для такого богослів’я немає потреби “ізступати” із себе, а в тому єднанні “ізступають” із себе навіть ангели; і ще, хто не богословствує шляхом відняття, той і не є благочестивим, а єднання досягають лише боговиді з благочестивих. Апофатичне богослів’я ми можемо і помислити, і виразити, а єднання великий Діонісій назвав невимовним і недомислимим для самих споглядачів.

Нарешті, світло богослів’я є певним знанням і певним смислом, а світло споглядання споглядається іпостасно, умно діє і невимовним чином духовно співбесідує з обожнюваним. І звичайно, в заперечувальному богослів’ї ум роздумує про те, що невластиве для Бога, тобто діє розчленовуючи, причому виокремлює із Всевишнього і сам себе, а там – єднання ума з Богом.

“Ізступлення” - це незрівнянно вище заперечувального богослів’я: воно є доступним лише для тих, хто придбав безстрасність; але єднання ще немає, доки Утішитель не осяє згори того, хто молиться, возсівши в горниці на крайній досяжній для його природи височині і чекаючи обітниці Отця, - чи не восхопить його через одкровення до видіння світла [9, с. 222]. Причини різної глибини тлумачень.

У видіння того є початок і те, що слідує за початком, відрізняючись від першого як більш блискуче від більш тьмяного, але кінця немає ніякого: його восходження - в безмежність, подібно до восхоплення під час одкровення. Бо одна справа – осяяння, інша – достатнє споглядання світла, і ще нове - видіння речей в світлі, коли віддалене встає перед очима і майбутнє стає явним як теперішнє [9, с. 223].

Також, нічого дивного немає в тому, що святі, вишукуючи вирази для тлумачення, пристосовувались у своїх повчаннях до міри розуміння слухачів, і різноманітно тлумачили ті споглядання, що описані в Писанні [9, с. 306]. Один Бог, хоча богослови й іменують Богом також боготворчу благодать, яка від Нього сходить [9, с. 338]. Роль ангелів в тлумаченні боговидінь.Коли читаємо Дан (8. 16), де архангел Гавриїл, знаходячись при комусь, який відрізнявся начальственно старшим достоїнством, підкоряється його словам: «Поясни йому це видіння». Варто зауважити, що сказано не «передай» йому, а «поясни», тому що дар знання в більшій мірі посилається через те чи інше посередництво, а з богоявлень більшість самоявлених [9, с. 217]. Тому богослів’я каже нам, що закарбування закону було сповіщене Мойсею через ангелів, але лицезріння й боговидіння - не через них; вони лише тлумачили йому побачене (Гал 3. 19); (Євр 2. 2)[9, с. 218].

Самі ж знання святих отців були не як результат умственної діяльності, а як Божі світлодарування, які потім осмислювались отцями. «Якщо самовільне самовладдя ума почне дерзновенно переступати помірні межі подарованого йому видіння, то дія світла аніскільки не переміниться, а самовладдя позбавить себе навіть і своєї помірної частки його»[9, с. 212]. Ті, хто сподобилися споглядання невидимого Божого, посвячуються в Його тайни, і розмірковують про те, що бачили, і так у безстрасності та невещественності ума прилучаються до умоосяжного Божого світлодарування [9, с. 213]. Тлумачення святого Писання переходить часто в молитву: «Отче істинного світла, що осяяв ніч блискітками вогню, приготував спокій майбутнього віку в умному та незгасаючому світлі, просвіти наші серця пізнанням істини»[57, с. 37]. Передача святими отцями знань, які відносяться до життя майбутнього віку.

Переживши ці осяяння, отці могли тлумачити заповіді блаженств та описувати багато речей із майбутнього віку. Так, Палама питає:

А блага майбутнього віку? Хіба вони не вище всіх наших чуттєвих та умственних здібностей? Адже сказано: “чого око не бачило і вухо не чуло і на серце людині не приходило, те Бог приготував тим, хто любить Його”»(1Кор 2. 9)[9, с. 226]. Тому існує необхідність ті знання, що сприйняті були під час одкровення в сфері сверхумній, передавати тим, хто не може досягати цієї сфери в своєму духовному досвіді.

В блаженному житті безкінечного віку сини Воскресіння не будуть мати потребу ні в чому, що складає життя теперішнього віку, «ні в повітрі, ні в світлі, ні в просторі, та всьому подібному до них, але замість цього всього буде нам божественна природа», як каже Григорій Ніський [8,