Тлумачачи, отці ніколи не перетинали межу трансцендентності Бога. Всі вони разом свідчать, що для нествореної Тройці неможливо знайти ім’я, яке являє Її природу, але всі Її імена суть назви Її енергій. Навіть «божество» виражає Її енергію [9, с. 314]. Навіть якщо назвемо сверхсущну сокровенність Богом, , життям, сущністю, світлом, то будемо під цим розуміти не що інше, як сили, що обожнюють, або звершують, або животворять, або дарують мудрість, і від Неї до нас сходять [57, 2, 7]; [9, с. 316]. Достойне величання Бога та скромність в тлумаченні– ознака справжнього боговидця. Наскільки краще величають Господа ті, хто, чи завдяки чистоті серця трошки вкусив цього видіння, отримавши в собі завдатки майбутнього віку, чи то прийняв його у вірі, що різноманітними способами уготовляє невимовні блага [9, с. 229].

Хто розірвав будь - який зв’язок своєї душі з низьким, відрікся від усього через дотримання заповідей, возвівся над будь - якою пізнавальною дієвістю через продовжену, чисту і “невещественну” молитву, і в непізнаваємому (по надмірності) єднанні є осяяний неприступним блиском – такий, ставши світлом через світло, обожившись, бачачи світло в спогляданні та вкушенні цього світла, істинно пізнає надприродність та недомислимість Бога, славлячи Його не лише вище однієї мислячої сили ума, - цієї людської здібності, бо навіть багато чого з тварного є вищим за неї, - але славлячи Бога вище і того надприродного єднання [9, с. 245].

Апостол Павло, перед тим як отримати незримі і небесні споглядання, був восхоплений на небо (2Кор 12. 2) без того, щоб його ум мав був просторово восходити при цьому на небо, хоча восхоплення безсумнівно видає якусь іншу тайну, що є відомою лише тим, хто пережив це і говорити про яку застерігали святі отці, уберігаючи її від профанів, але передаючи це достойним знати про неї. Існує умне просвічення, видиме чистими серцями, що повністю відрізняється від знання, і яке являється його джерелом [9, с. 64].

Максим Сповідник, пропонуючи свою відповідь – роз’яснення важких місць в тлумаченні Писання ігумену Фаласію на прохання останнього, смиренно каже: Прошу вас, святійших, і всіх, хто буде читати цей твір, не робити того що я кажу межею духовного (анагогічного) тлумачення даних питань, бо я дуже далекий від розуміння божественних слів та маю потребу для того в навчанні від інших. Але якщо вам самим, чи за допомогою інших, удасться домислити чи взнати щось, то по справедливості вважайте це за краще та тримайтеся вищого та істинного розуміння, плодом котрого являється повнота переконання в серці у тих, хто шукає духовного зрозуміння важких для розуміння питань» [33, с. 20]. Такою була скромність всіх святих отців, що тлумачили Божественні Писання.

РОЗДІЛ 5.

СИМВОЛІЗМ СВЯЩЕННОГО ПИСАННЯ

Богословствування - це один із головних видів тлумачень, коли отці тлумачили Писання в живому процесі одкровення Істини, коли вже сподобилися прийняти Її в себе, і коли Вона залишила своє одкровення в їхній душі, в їхньому серці, як керівництво до духовних дій. Саме такий спосіб тлумачення розкрив символічну систему євангельських речей [9, с. 208].
Оскільки в аналогічному й анагогічному (яке духовно підносить) богослів’ї виступають і іменуються символами (по одноіменності) будь-які іпостасні речі, Максим теж іменує світло символом, а свої розмірковування – спогляданням. Світло Переображення Господнього він назвав «символом богослів’я»[33, с. 56], Мойсея - символом промислу, Іллю - суду, Петра - символом віри, Якова - надії, Іоана - любові, Гору Фавор - символом восходження по всіх сходинах чесноти. Для Григорія Богослова дерево пізнання добра й зла є символ власного споглядання, що підносить до духовного [9, с. 210]. Причина притчової форми, в якій проповідував Христос.

Божественні проявлення, навіть коли вони символічні, недосяжно непізнаваємі: вони відкриваються якимось іншим чином, іншим і по відношенню до божественної, і по відношенню до людської природи (так би мовити: в нас вище нас), так що імені, здатного їх точно виразити, немає. Це підтверджують слова ангела на питання Маноя: «Як тобі ім’я?», який відповів: «І воно чудне»(Суд 13. 13 - 18). Тобто і його видіння теж є чудне, будучи не лише неосяжним, але і безіменним. Втім, якщо видіння вище заперечення, то слово, яке тлумачить це видіння, лишається нижче заперечувального восходження, рухаючись шляхом порівнянь та аналогій, і не випадково імена і назви часто супроводжуються тут частинкою «як», що передає значення уподібнення, оскільки видіння є невимовне і неіменуєме [9, с. 63].

Про символізм в тлумаченні. Богомудрий Максим, що часто називає в алегоріях одне символом іншого через наявність між ними аналогії, не завжди робить менше символом більшого, але іноді і більше – символом меншого. Так, каже він, Господнє тіло підняте на хресті робиться символом нашого пригвожденного страстями тіла; а Йосиф, що перекладається як «примножений», - символом чесноти й віри: «і приумножуються у тих, хто перед тим був одержимим страстями, та знімають цих людей, як Господа з Хреста». Таким же чином Максим алегорично назвав світло Переображення символом стверджувального та заперечувального богослів’я, як вище - нижчого і як скарбницю та