Мойсей сорок днів і сорок ночей бачив у мороці речі «прості, відречені та неперехідні», а саме “невещественну” скинію, яку через “вещественне” копіювання показав тим, що стояли в підніжжі гори [8, с. 233]; [9, с. 242]. В самих же символах, складених та чуттєвих, немає нічого, що було б неперемінне, не складене з частин, не пов’язане з сущим, тобто з тварним [9, с. 243]. Але те, що являється, звільнившись від якої б то не було прикровенності, не може бути символами. Тому, вступивши в божественний морок, Мойсей побачив і “вещественно” описав не лише “невещественну” скинію, але й саму ієрархію богоначалля і все з нею пов’язане, що й представив “вещественно” й різнобарвно, згідно благочестя закону [9, 5, 2]. Скинія і все, що всередині скинії, благочестиве служіння і все, що до нього відноситься, - суть “вещественні” символи, покривала Мойсеєвих споглядань, що звершилися в мороці [9, с. 242].

Ось як Дух Утішитель відкрив це отцям, що також входили в цей божественний морок. Скинія та була, за словами святих, Христос, сила Божа і Божа іпостасна Премудрість (1Кор 1. 24), “невещественна” і нестворена за своєю природою, що прообразуюче через Мойсея так позначилась, і влаштування якої прийме, а до образу та сущності колись прийде сверхсущне та неуявлюване Слово. Воно є тією всепереважаючою та всеохоплюючою скинією, в котрій створено і зведено все видиме і невидиме, і, зодягнувшись у тіло, принесе його в жертву за нас. Воно є передвічний первосвященик (Євр 2. 17), що в останні часи Сам Себе зробив святим принесенням за нас [9, с. 242].
Різноманітність символів за природою: єдиноприродні, іншоприродні, безприродні символи. Будь - який символ є однієї природи з тим, чого він є символ, або належить до зовсім іншої природи. Так, зірниця є єдиноприроднім символом світла сонця, яке наближається до сходу; тепло є єдиноприроднім символом пекучої сили вогню. Неєдиноприродним символом може стати або щось, що існує в природі саме по - собі й іншої природи з тим, чого воно є символом, тобто іншоприродне, - наприклад оповіщувальне вогнище при нашесті ворогів; або щось таке, що не існує у власній природі, тобто безприродне, але становиться неначе б видінням, яке служить промислу і яке лише в одному цьому відношенні являється символом. Такими є символи, що чуттєво та образно являлись пророкам: наприклад серп Захарії (Зах 5. 1 - 2), сокири Єзекиїля (Єзек 9. 2) та ін. Єдиноприродній символ завжди є супутній природі, від якої його буття, як природного. Якщо якийсь символ є іншоприроднім до позначуваного предмету, то неможливо, щоб він завжди був супутнім цьому предмету: він, як такий, може існувати і перед появою позначуваного предмету, і після нього [9, с. 279]. Але символ, що не існує самостійно, не буває ні перед, ні після позначуваного, тому що для нього це неможливо, але ненадовго з’явившись, він відразу переходить у небуття і повністю щезає. Таким чином, отці доводять, що Фаворське світло є єдиноприроднім божественній природі Христа. А це дає змогу утверджувати, що «Переображуючись, Христос не здобуває нічого, понад того, чим Він був, і не перемінюється в те, чим Він не був, але являє Своїм учням те, чим Він був, відкриваючи їхні очі і роблячи їх зі сліпців зрячими, а Сам лишаючись в точності таким, як і перед цим. Він видимо виявив Себе учням, бо Він Сам є істинне світло, видима краса слави». Це надихає отців тлумачити Христове втілення: що одночасно з Його втіленням відбулося і перевлаштування нашого людського складу – його обожнення та божественне переображення. А на Фаворі Він вклав божественну силу в очі апостолів та дав їм угледіти Своє Божество [9, с. 280].

Іпостасність та неіпостасність символів. Ключова позиція терміну «воіпостасний» для розуміння та тлумачення Слави Божої та всієї сотеріології, закладеної в простих божественних словах Євангелій.

Христос завжди мав, завжди має, завжди буде мати світло з Собою. Тому це світло не є привид і не просто неіпостасний символ. Якщо ж хто скаже, що цей символ є із самостійно існуючих, відділений від природи ним означуваного Спасителя, але ставши Його символом через користування ним, то нехай виявить де цей символ самостійно існує, який він є і чому виявився неприступним не лише для зору, як сказано: «учні стрімголов впали на землю». Адже світло осліплюючи просяяло лише від поклоняємого лиця й тіла, і нізвідки більше [9, с. 281].

Коли б воно було символом із числа таких, що самостійно існують, а ми знаємо, що воно буде соприсущне Христу неперестанно в майбутніх віках, то Христос складався б тоді з трьох природ та сутностей - людської, божественної та цього світла. Так доводять отці, що світло Переображення і не існує самостійно, і є нерозлучним з Богом. Чи могли б вони утверджувати це, якби не сповістив їм про це Дух Утішитель? Чи могли б рахувати світло іпостасним,