УПРАВЛІННЯ ЦЕРКОВНИМИ СПІЛЬНОТАМИ

ЗМІСТ

Вступ |

3

Розділ 1. Парафія як об’єкт управління | 7

1.1. Розвиток поняття „парафія” | 7

1.2. Парафія у катехитичному вимірі | 11

1.3. Сучасне розуміння парафії | 17

1.4. Парафія як релігійна громада в Україні

1.5. Конфесійне сприйняття парафії |

22

27

Розділ 2. Особливості функціонування парафіяльного управління | 27

2.1. Пасторальність парафіяльного управління | 27

2.2. Морально-етичні аспекти парафіяльного управління | 31

2.3. Фінансування парафіяльного управління | 36

2.4. Парафіяльне управління у світлі канонічного права

2.5. Віросповідні особливості парафіяльного управління |

42

Розділ 3. Протестантські підходи до церковного управління |

47

Висновки |

53

Список використаної літератури

Додаток

ВСТУП

Не робіть нічого підступом або з чванливости, але в покорі майте один одного за більшого від себе. Нехай кожен дбає не про своє, але кожен і про інших. Нехай у вас будуть ті самі думки, що й у Христі Ісусі! (Фил. 2: 3-5)

Приналежність проблематики управління парафією доволі непросто визначити. Здавалося б, що такі питання повинні бути чітко врегульовані за стільки років, тобто мали би існувати певні приписи, отже, правила, канони. Тому і проблематику церковного управління можна відносити окрім, як до галузі церковного права (які правила, канони, норми статутів щодо церковного управління), так і до морального (якими етичними принципами послуговується суб’єкт церковного (наприклад, парафіяльного рівня) управління), до пастирського чи пасторального (у який спосіб виконувати пастирю (душпастирю), а також народу Божому свої завдання – провадження до спасіння чи допомога у спасінні ближніх), чи навіть догматичного (чи відповідає той чи інший звичай управління громадою догмам декларованої віри, тобто чи відбувається реалізація догм віри у практичній поведінці, житті, зокрема при управлінні (знамените “lex credendi – lex vivendi”)) чи літургічного богослов’я (більшість різноманітних церковних уставів не розділяли практики молитви від практики поведінки, тобто містять приписи як щодо порядку молитви, так і щодо способу поведінки (знамените “lex orandi – lex vivendi”), а також чи відповідає той чи інший спосіб управління заявленому, зазвичай національно окремішньому, обряду), або ж до галузі церковної історії (які управлінські моделі існували, існують у Церкві і чому, тобто які тому слугували чи слугують причини. Тоді ж виникає необхідність обґрунтування майбутньої моделі управління Церквою, власне для виконання незмінних завдань у змінному світі).

Треба, однак, сказати, що такий напрям світської науки, як управління, у різних освітніх системах різних країн також відносять до різних галузей. В одних управління бачиться через призму права, і звідси навіть основний фінансовий документ, управлінський інструмент нашої країни – державний бюджет також є законом, навіть дають йому таку назву, як “фінансова конституція держави”. Інші вважають управління частиною економічних наук і також мають рацію, виходячи з етимології грецького терміну “економіка”, “економія”. До останньої групи радше можна віднести і церковне розуміння управлінської посади – економа. Проте, коли навіть світська наука, не зважаючи на досить багато праць, наукових шкіл з управлінської проблемати не має єдиного розуміння такого виду діяльності, то тим більше не може цього бути в галузі церковного управління, яке рідко коли описується дослідниками, а сама діяльність і розмова про неї є радше небажаною навіть у вузько-церквоному колі, не кажучи вже навіть про широке обговорення.

Отож бо, як видно, проблематика церковного управління, церковної економіки може цілком заслуговувати на окрему самостійну галузь богословської науки, подібно, як це сталося з церковною історією та церковним правом.

Очевидно, що нашим завданням у даному дослідженні не є вичерпати усю проблематику, але окреслити коло проблем, розпочати процес опрацювання такої галузі, не кажучи про можливість залучення готового опрацьованого досвіду світських досліджень напряму управління.

До названої проблематики церковного управління зверталися у тій чи іншій мірі церковні історики (проф. М. Поснов, о. д-р Юрій Федорів, д-р Олег Турій, проф. Олександр Лотоцький, проф. Михайло Грушевський, проф. Іван Власовський, архиєпископ Ігор (Ісіченко), о. д-р Ігор Мончак, о. Созонт Чобич, Іван Паславський, Іван Біланич), правники (єпископ Никодим Далматинсько-Істрійський, прот. Владислав Ципін, митрополит Іларіон (Огієнко)), біблісти (о. Василь Сенів, о. д-р Мирон Бендик, о. Карл Ранер), фахівці пасторального, літургійного та морального богословґя (о. д-р Юліан Пелеш, Митрополит Василь (Липківський), Арсен Річинський, прот. Г. Дьяченко, єпископ Веніамин (Мілов), Патріярх Димитрій (Ярема), о. д-р Річард Камінський, о. д-р Климентій Корчагін, д-р Михайло Петрович, о. маг. Володимир Ждан, о. маг. Орест Фредина, митр. прот. Василь Саган, о. Миколай Баранов, Іван Водопівець), світські релігієзнавці, протестанстькі проповідники. Не можуть оминути цієї проблематики церковні єрархи, душпастирі, а також мирянські організіції – братства.

Проте одні насмілюються формалізувати своє бачення розвитку церковного управління (наприклад, О. Шведов в „Енциклопедії церковного господарства”), інші реалізують та змінюють його на практиці, а дехто, в силу спокуси, відходить від Церкви.

Миряни часто нарікають на непрозорість та розчаруваня, духовенство – на байдужість та зневіру, однак вислід неефективного церковного управління дається взнаки – будуються храми, і не розбудовується Церква, зростає кількість релігійних громад, монастирів, і не зникає морально-соціальна проблематика, чи, радше, її гострота.

Отож, дана робота присвячена розгляду проблематики парафіяльного управління як практики катехизи дорослих та молоді, можна навіть сказати як засобу нової євангелізації. Ми спробуємо охарактеризувати сам обґєкт парафіяльного управління, тобто парафію як релігійну організацію у її розвитку, порівняльному конфесійному аналізі, сучасному розумінні, а також процес парафіяльного управління через призму пасторального (пастирського), морально-етичного сприйняття. Спробуємо також окреслити логіку та механізм управління парафією, його фінансового забезпечення, а