РОЗДІЛ 1

ПАРАФІЯ ЯК ОБ’ЄКТ УПРАВЛІННЯ

1.1. Розвиток поняття „парафія”

І ви самі, мов живе каміння, будуйтеся на духовний дім, на святе священство, щоб принести духовні жертви, приємні Богові через Ісуса Христа. А ви – рід вибраний, царське священство, святий народ, обраний народ, щоб звіщати чесноти того, хто вас покликав із темряви до дивовижного Його світла. Ви, що колись були не народ, а тепер Божий народ, ви що колись були непомилувані, а тепер помилувані (1 Пет. 2: 5, 9 – 10)

Дорога людини до Бога починається зі спільноти, а земний шлях християнина супроводжується спільнотою, розвивається та завершується у спільноті. Досконалою спільнотою Церква, де Головою, Управителем є сам Христос, а християни його знаряддям по мірі відповідних дарів. Церквою у визначеному місці та визначений час виступає парафія чи парохія – термін, що використовується в залежності від обраного правопису.

Парафія як церковна одиниця, тобто Церква у її локальному вимірі за висловом митрополита Іларіона (Огієнка) „зарисовувалася ще з Апостольського часу і її правління, але все зливалося з „Церквою”. Згодом, парафія почала розвиватися, набирати форми і дисципліни. Але за Апостольського часу парафія – то окрема Церква” [67, с. 118]. Парафія як Церква – це одне неподільне ціле – єпископ, клир і народ.

Святитель Іван Золотоустий називає парафію малою Церквою, по грецьки – екклзуЯб мйксб. Подружжя ж прийнято називати домашньою церквою.

Мовою управлінської науки парафію можна визначити як системне утворення, що складається з різних підсистем (елементів), що виконують відмінні функції, проте взаємодіють як єдине ціле задля досягнення спільної мети. Саме це і визначає парафію об’єктом управління, що потребує відповідних суб’єктів управління та ресурсів для виконання своєї місії.

Термін „парафія” або ж „парохія” походить з грецької мови (рбспйкйб) і за тлумаченням митрополита Іларіона (Огієнка) – „Паройкос, а по-жидівському ґер (ґой) – чужинець. Ґер прав не мав, він переслідувався, хоч Біблія наказувала його любити. „Паройкія” – збір чужинців, село. Там декілька християн, але вони людей, а люди їх цуралися. Християни скрізь вважали себе окремими (особливими), з поганами не зливалися, вони були „чужі”, тому й громада чужинців… Тепер парафіянин – то член Христової громади, член парафії” [67, с. 119].

За тлумаченням протоєрея Г. Дьяченка парафія означає „прихід, що відноситься до якоїсь церкви”, а за Кормчою книгою він тлумачить парафію, як „округ із декількох приходів, подібний до нашого благочиння, оскільки декілька парохій складають єпархію” [25, с. 409].

Лотоцький О. ототожнює парафію з парафіяльною громадою, котра є „первісною й основною клітиною церковного організму…парафію творить цілокупність членів церкви, що для задоволення своїх релігійних потреб перебувають у постійному союзі, маючи своїм осередком церкву, чи храм, як місце громадської богослужби, й при ньому причт та ріжні церковні установи. Через посередництво парафії кожний член церкви вступає в спільність із єпархією, крайовою та з усією всесвітньою Церквою. З свого устрою парафія – первісна одиниця церковної установи, що має в собі всі риси Церкви всесвітньої, - се Церква всесвітня в мініятюрі. Добробут парафії має таке саме значіння для Церкви, як добробут сільських чи міських громад – для держави; і там, і тут од суцільности й повноти устрою, од розвитку громадської самодіяльности залежить життьоздатність, сила та незалежність устрою цілої держави і Церкви. (виділення автора) Перші парафії повстали в містах. Храм, де була катедра єпископа, був осередком для всіх членів пастви, що жили в місті; тому й сама паства дістала назву paroikia - товариство християн, що живуть у сусідстві.” [55, с. 186].

Цікавим продовженням цього категоріального ряду є дослідження історичного аспекту парохії І. Паславським. Він визначає парохію як „певну церковну територію з населенням, що має свій окремий храм з духовною обслугою в складі щонайменше священика (пароха), дяка і паламаря” і „як правило, в нашій історичній традиції територія парохії збігається з територією певного населеного пункту, здебільшого села чи містечка”.

Паславський І. також подає таке обґрунтування зародження парафії - „Історично парохії виникли для полегшення пастирства душ, бо цілком очевидно, що справжню духовну опіку можна успішно провадити лише в тому випадку, коли кожний священик (парох) має чітко визначене число вірних, для яких зобов’язаний працювати, за яких лежить на ньому відповідальність, і котрі зі свого боку повинні звертатися до нього (пароха) у всіх своїх релігійних та духовних потребах”. [63, с. 87].

Суть парафії за Паславським трактується, як „Церква в мініатюрі”, „жива клітина Церкви”, „первинна ланка в організаційній структурі Церкви”, „містичне Христове Тіло в конкретному прояві”, „спільність, що творить наче одну християнську родину”. Перші християнські громади Єрусалиму стали прообразом пізніших парaфій.

Лотоцький О. підкреслює, що „парафія – мала Церква, з яких складається життя крайової, чи то вселенської Церкви. Недостачі й хиби церковного життя найбільше залежать од того, що тими вадами хворіє основна клітина Церкви. Коли мирян позбавлено активної участи в справах церковних, то вони пасивно до тих справ ставляться, паства стає байдужою до Церкви й пастиря, й настає розпад між духовенством і паствою, що сходяться в Церкві, аби розійтися. Інакше й не може бути, коли парафія стає лише назвою в розумінню територіальної одиниці, а не в значінню церковно-громадському