Отож парафія, як місцева Церква, має стати одухотвореною, а не механістичною структурою, наріжним каменем якої є Христос як моральний авторитет, як зразок втілення Божої Любови. Тому-то, спогадуючи слова апостола Павла „вже не я живу, а живе в мені Христос”, парафія повинна сповнятись любов’ю, щоби було „все і у всьому Христос”.

2.3. Фінансування парафіяльного управління

Є різниця між дарами милости, Дух же той Самий. Є й різниця між служіннями, та Господь той же Самий. Є різниця й між діями, але Бог той же Самий, що в усіх робить усе. І кожному дається виявлення Духа на користь. (1 Кор. 12: 4-7)

Будь-яка діяльність потребує відповідного ресурсного забезпечення. Діяльність релігійної громади також не є винятком, а тому потребує фінансування для забезпечення хоча б свого існування, а тим паче для активного розвитку.

Фінансування можна умовно поділити на дві частини – на доходи і видатки. Парафія, як і будь-яка організація, може отримувати законні доходи – пожертви як релігійна неприбуткова організація і використовувати їх на статутні потреби. Тому-то першим документом, що регламентує фінансування парафіяльного управління є статут релігійної громади, Церкви, або ж правильник парафії.

Оскільки парафія не є повнотою Церкви, то і фінансування її можна умовно поділити на внутрішнє і зовнішнє. Внутрішнє фінансування покликане забезпечити функціонування парафіяльної громади як євхаристійної спільноти, натомість зовнішнє фінансування необхідне задля наявності зовнішніх щодо парафії взаємозвґязків із іншими громадами та церковними центрами – консисторією, патріярхією.

Часто фінансовий чинник стає акселератором або ж сповільнювачем процесів розвитку, і саме прозорість фінансування може допомогти досягати щирості відносин у громаді.

Статути релігійних утворень встановлють основні засади фінансування парафій. Так, статут Російської Православної Церкви так встановлює принципи фінансування:

Прихід в обов'язковому порядку відраховує через єпархію засоби на загальноцерковні потреби в розмірі, встановленому Священним Синодом, і на єпархіальні потреби в порядку і розмірах, встановлених органами єпархіальної влади.

Прихід у своїй релігійній, адміністративно-фінансовій і господарській діяльності підпорядкований і підзвітний єпархіальному архиєреєві. Прихід виконує рішення Єпархіяльних зборів і Єпархіяльної ради і розпорядження єпархіального архиєрея.

У випадку відокремлення якоїсь частини або виходу усіх членів приходських зборів зі складу приходу вони не можуть заявляти жодних прав на приходське майно і засоби. [90, ст. ХІ, 5-7].

Як бачимо цей статут навіть не згадує про самофінансування парафій, але наголошує на обовґязку централізованих відрахувань. Отож, маємо чіткий централізм і пряму залежність від єрархії.

Подібні принципи централізму, які, однак, є природними для Католицької Церкви бачимо у Парафіяльному правильнику Самбірсько-Дрогобицької Єпархії Української Греко-Католицької Церкви, що від 2005 року ліг в основу Уставу парафії Самбірсько-Дрогобицької Єпархії УГКЦ і містить окремий розділ „Фінансове життя парафії”:

Арт. 121. Кожна громада зобов'язана відраховувати кошти на потреби Єпархії чи загально церковні справи у розмірі, встановленому Главою Церкви чи єпархіальним Єпископом.

Арт. 122. Парафія забезпечує свої матеріальні потреби на основі повного господарського розрахунку та самофінансування.

Арт. 123. Парафія повинна мати свій розрахунковий рахунок в державному банку або відкритий субрахунок при Єпархії. [89]

Цей, однак, устав згадує про принцип самофінансування парафії бодай у другому параграфі.

Аналогічний розділ міститься і в Парафільному правильнику Харківсько-Полтавської Єпархії Української Автокефальної Православної Церкви, проте менш категоричний.

Шведов О. пропонує ділити фінансування парафії на три частини – утримання, розвиток і заощадження. Однак зрозуміло, що співвідношення таких частин залежатиме від різних чинників, зокрема:

загальної економічної ситуації в державі,

етапу розвитку парафіяльної громади,

лідерських здібностей настоятеля,

рівня самоорганізації парафіяльної громади.

Усі статутні документи покладають повну відповідальність за фінансово-господарську діяльність на пароха чи настоятеля парафії як голову релігійної громади.

Аналогічно усі статутні документи називають однакові або майже однакові джерела фінансових надходжень:

добровільні пожертви віруючих, підприємств, організацій, установ та окремих громадян,

надходження від реалізації предметів релігійного призначення, релігійної літератури,

інші не заборонені церковним та цивільним законодавством джерела.

Зрозуміло, однак, що співвідношення у надходженнях із різних джерел відрізняється у різних парафіях і, зазвичай, такими показниками ніхто не хизується.

Логічним, проте, виглядало б оподаткування відсоткове парафій загальноцерковними структурами. Саме таке фінансування сприяло б прогнозованості та контролю, однак на практиці, в силу непрозорості та моральної нестійкості, його важко запровадити, тому Єпархіяльні ради зазвичай встановлюють конкретні квоти на конкретні парафії, або ж намагаються корелювати відрахування в залежності від кількості парафіян.

Один священик у приватній розмові спробував підрахувати відсоток, котрий реально становить відрахування на єпархію від парафіяльних доходів і результат вийшов менше одиниці. Однак він тим не менше і далі нарікав на доволі високі квоти єпархіяльних внесків.

Здавалось би ідеальним виходом для України був би досвід ряду європейських країн, де існує так званий церковний податок, що стягується з доходів громадян на рахунок заявленої ними конфесії. Це дає можливість отримати централізоване фінасування оплати праці духовенства і тоді узалежнювати таку оплату від різних чинників – освіти, досвіду, результатів роботи.

Ми ж, однак, маємо інші умови і змушені пристосовуватися до них. Так Самбірсько-Дрогобицька Єпархія УГКЦ у згаданому Уставі парафії встановила таку тарифну сітку для духовенства:

Арт. 131. У відсотках розмір заробітної платні парафіяльного священика встановлюється відповідно до таких критеріїв:
- служіння в наміренні парафії у неділі та визначені Синодом Єпископів УККЦ свята - 35%;
- постійне проживання на парафії - 25%;
- катехизаційна праця - 10%;
- праця з молоддю - 10%;
- відвідування парафіян поза Йорданськиим часом - 10%;
- соціальна праця