Отож, можна побачити, що різні джерела називають такі спільні ознаки парафії, як церковна одиниця чи мала церква, територіальна обмеженість, наявність храму, служителя і вірних, фінансова спроможність та, фактично, наявність парафіяльного управління. Інша річ, що різні автори по-різному бачать сам механізм парафіяльного управління, що часто є каменем спотикання, незалежно від конфесійної приналежності.

1.4. Парафія як релігійна громада в Україні

Але все нехай буде добропристойно і статечно! (1 Кор. 14: 40)

Документи, що реєструються державою, відображають нормативно-правове бачення парафії.

Статут Української Автокефальної Православної Церкви, схвалений Помісним Собором Української Автокефальної Православної Церкви 5-6 червня 1990 р., зі змінами і доповненнями Помісного Собору Української Автокефальної Православної Церкви 29 травня 1997 р. та Помісного собору Української Автокефальної Православної Церкви 14-15 вересня 2000 р. у пункті 15.1. дає таке богословсько-правове визначення: „Парафія – це громада вірних УАПЦ, яка складається зі священнослужителів, церковнослужителів і мирян і знаходиться під канонічним керівництвом свого єпархіяльного архиєрея та настоятеля”. [24, с. 148].

Новий статут Харківсько-Полтавської єпархії УАПЦ у пункті 9.1. повторює це визначення парафії.

Типовий статут парафії УАПЦ так визначає поняття парафії: „Релігійна громада (Парафія) _____________ єпархії Української Автокефальної Православної Церкви (далі - Парафія) є релігійною організацією православних християн, утвореною ними для спільного задоволення релігійних потреб”. [39, п. 1.1.].

Статут РПЦ від 2000 року називає парафію приходом та визначає його в ХІ розділі як „община православних християн, котра складається із клиру та мирян, об’єднаних при храмі”. [ХІ, ст. 1]. Тут же зазначається, що „Приход є канонічним підрозділом Російської Православної Церкви, перебуває під керівним спостереженням свого єпархіального архиєрея і під керівництвом поставленого ним священика-настоятеля”.

Аналогічне визначення приходу містилося у статуті про управління РПЦ від 1988 року, проте продовження було загальнішим – „така община є частиною єпархії, перебуває під канонічним управлінням свого єпархіального архиєрея і під керівництвом поставленого ним священика настоятеля”.

Положення про управління Російською Православною Церквою від 1945 року взагалі не дає визначення приходу чи парафії, а говорить лише, що „на чолі кожної приходської общини віруючих стоїть настоятель храму, котрий призначається єпархіальним архиєреєм для духовного керівництва віруючих та управління причтом і приходом”. [ІІІ, ст. 35].

Як бачимо, система управління приходом визначається чіткою централізованістю, що радше нагадує канонічний погляд на парафію Західної, тобто Католицької Церкви.

За згаданим Статутом УАПЦ (пункт 15.10) „органами парафіяльного управління є парафіяльні збори на чолі з настоятелем, парафіяльна управа”. [24, с. 149].

Суттєвою відмінністю, що на нашу думку визначає православність управлінського механізму парафії, є спосіб призначення настоятеля парафії. Пункт 16.1. Статут УАПЦ встановлює так цю процедуру – „для здійснення канонічного керівництва парафіяльною громадою УАПЦ указом єпархіального архієрея на прохання громади призначається (виділення автора) настоятель”. [24, с. 150]. Таким чином ми маємо перший важливий елемент управлінського механізму та умову його ефективності – консенсус (згода) між суб’єктом та об’єктом (або ж суб’єктами) парафіяльного управління. Потверджує це і наступний пункт 16.2. Статуту УАПЦ – „Настоятель має вищу загальну владу в парафії, яку здійснює в порозумінні з парафіяльними зборами та парафіяльною управою” [24, с. 150]. Водночас, згідно пункту 17.1. Статуту УАПЦ, „Вища влада управління в парафії належить парафіяльним зборам” (виділення автора), а пункт 17.2 регламентує, що „Парафіяльні збори скликаються указом настоятеля не менше одного разу на рік в міру потреби”. [24, с. 151].

Розділ 18 Статуту УАПЦ присвячений визначенню повноважень виконавчого органу парафіяльного управління і гласить: „Парафіяльна управа є виконавчим органом управління парафії, який діє в період між парафіяльними зборами і є їм підзвітний. Парафіяльна управа складається з настоятеля, титаря, скарбника. За рішенням парафіяльних зборів її склад може розширюватися. Парафіяльна управа обирається парафіяльними зборами і підзвітна їм. Склад парафіяльної управи погоджується з правлячим архиєреєм. Парафіяльна управа розглядає всі адміністративні і господарчі справи парафії (виділення автора) і втілює їх у життя. Члени парафіяльної управи не можуть перебувати в родинних зв’язках з настоятелем парафії та один з одним”. [24, с. 152].

Парафіяльний правильник Самбірсько-Дрогобицької Єпархії Української Греко-Католицької Церкви подає цікаву класифікацію релігійних громад. Фактичним критерієм класифікації стає фінансова спроможність релігійної громади чи радше міра фінансової спроможності, що і визначає рівень, так би мовити, парафіяльности релігійної громади.

Згідно цього парафіяльного правильника релігійна громада незалежно від цивільного статусу, який зазвичай є однаковим – релігійна громада – юридична особа, може перебувати в одному із трьох статусів:

статус матірного храму,

статус дочірнього храму,

духовна станиця. [71, ст. 3:1, 4:1, 5:1].

Окрім названих варіантів існування релігійних громад, канон 280, §2 Кодексу канонів Східних Церков передбачає також заснування персональних, а не територіальних за характером парафій, з огляду на національність, мову, приналежність вірних до іншої Церкви.

Таким чином парафією у католицькому розмінні може бути, як поодинока релігійна громада, що має статус юридичної особи, так і декілька громад, які можуть мати статус окремих юридичних осіб, проте формувати одну парафію.

Тому за згаданим парафіяльним правильником, на статус громади матірного храму може претендувати спільнота вірних:

а) яка є найбільш чисельною серед громад, що, залишаючись окремими юридичними особами, становлять єдину парафію з матірним і дочірніми храмами чи духовними станицями;

б) географічне розміщення якої є найоптимальнішим для комунікації;

в) яка посідає у своїй власності плебанію або відповідне приміщення для проживання священичої сім’ї;

г) яка спроможна виплачувати парафіяльному священику встановлений Владикою розмір