В.5: «І з'явиться слава Господня й узрит всяка плоть спасеніє Божіє». Коли слідом за Предтечею виступив на служіння людському родові Сам Господь у плоті, то «всяка плоть», тобто все людство, через здійснену Ним справу спокутування справді побачило триіпостасного Бога: Отця, що послав у світ Свого Сина; Того, що здійснив справу порятунку - Ісуса Христа, і Святого Духа, що завершив справу порятунку сходженням на св. апостолів у день П'ятидесятниці.

В.1 -3 і 9 входять до паремії в дні пам'яті св. Іоанна Предтечі.

У наступних віршах глави говориться про премудрість Божу і незначність людини (в. 12-20) і про Бога як про Творця і промислителя світу (в.21-31).

Загальні зауваження. Єврейський вислів Евед-Ягве, що зазвичай перекладається як «Раб Господній» або «слуга Господній», не має в оригінальній біблійній мові принизливого значення; навпаки, воно означає привілейовану особу, яка близька до Ягве і користується Його особливим благоволінням. Цей зміст євр. Евед-Ягве зрозуміли грецькі перекладачі, що переклали не Раб Господній, а Отрок Господній.

У Старому Заповіті Евед-Ягве названі особливі обранці Божі: патріархи, пророки, вожді і праведники, царі, і весь Ізраїль (пор. 135,22 і ін.).

У Піснях Отрока Господнього (42,1-9;49,1-6;50,4-9;52,13-53,12) говориться про Отрока Господнього, який проповідує щиру віру, страждає через спокутування гріхів людства, приносить світло всім народам і прославляється Богом. Ці пророцтва Ісус Христос застосував до Себе (Лк.22,19-20. 37; Мр. 10,25), і першо-християнська Церква визнала в цьому образі Отрока Господнього таємниче провіщення про життя і спокутувальну смерть Господа Ісуса Христа (Мф. 12,17-24). Тому у світлі новозаповітного тлумачення, у повному обсязі і найдосконалішим чином передречення Пісень про Отрока Господнього здійснилися тільки на Ісусі Христі і ні на кому іншому[3.,c.93]. Старозаповітного Ізраїлю вони можуть стосуватися лише частково, як прообразу і як народу Господнього, якому було доручено збереження і поширення істинної віри у С.З., який, проте, не був ідеальним у виконанні місії, покладеної на нього, і тому викривається в деяких місцях Пісень як недостатній раб Господній (напр.42,19: «Хто так сліп, как раб Мой, і глух, как вістник Мой... « та багато ін.).

РОЗДІЛ 3.

МЕСІАНСЬКА КОНЦЕПЦІЯ В КНИЗІ ПРОРОКА ІСАЇ

Месіанське пророцтво 2-ої глави невідривно пов'язане з христологічними одкровеннями 7-ої, 9-ої й 11-ої глав книги Ісаї.

В 1 - 4 віршах даної глави міститься пророцтво про Церкву Христову в образі з'явлення й піднесення "гори Господньої"", до якої зберуться всі язичницькі народи (в. 2 - 3), та про загальний мир у месіанські часи (в. 4). У Біблії: "І станеться на кінці днів, міцно поставлена буде гора дому Господнього на шпилі гір, і піднята буде вона понад згір'я, - і полинуть до неї всі люди"[44.,c.156].

Вираз "у кінці днів" (євр. "бе-ахарит гаййамим") в пророчих книгах вживається у значенні "в месіанські часи".

Під "горою Господньою" буквально розуміється г. Сіон, точніше, г. Моріа, на якій стояв Єрусалимський храм; під "згір'ями" - капища і священні гаї язичників, які зазвичай були на підвищеннях. Піднесення гори Господньої над пагорбами символізує піднесення (перемогу) істинного богопізнання над неправдивим язичництвом.

В духовному розумінні тут "гора Господня" й "Єрусалимський храм", що стояв на ній, як і в багатьох інших місцях Біблії, означає Церкву Христову. Звідси зібрання всіх язичницьких народів на гору Господню, в Єрусалимський храм символізує прихід їхній у Християнську Церкву, яка, за змістом даного одкровення і паралельних місць (Зах. З, 22; Ієз. 40 - 48 гл.), буде мати універсальних характер і пошириться серед усіх народів[6.,c.43].

У в. З – вказується мета зібрання язичників на гору Господню, в храм Бога Якова: "І підуть численні народи та й скажуть: "Ходімо та зберімося на гору Господню, до дому Бога Якового, і доріг Своїх Він нас навчить, і ми підемо стежками Його! Бо вийде з Сіону Закон, і слово Господнє - з Єрусалиму".

Під "шляхом", "законом" і "словом Господнім", що виходить з Єрусалиму і заради якого язичники зберуться на Сіон, слід розуміти Євангельське вчення, провіщене людям Господом Ісусом Христом, що заснував Свою Церкву спочатку в Єрусалимі, звідки ново-заповітне вчення поступово стало розходитись по всьому світі. Синайський закон тут не можна підставляти, оскільки він був уже даний через Мойсея старо-заповітному Ізраїлю. Євангельський закон пошириться не лише на євреїв, але й на язичників, і покаже їм шлях життя згідно з волею Божою і призначенням людини; в цьому розумінні він і називається тут "шляхом", яким підуть язичники[14.,c.86].

Вислів "ходімо та зберімось на гору Господню..." запозичений із звичаїв давніх євреїв запрошувати один одного до Єрусалиму на свята.

Виконання пророцтва Ісаї про поширення Церкви Христової серед язичників, викладеного в образі зібрання всіх язичницьких народів під Сіон.

Розділ (Іс. 11, 1 – 3) читається як паремія у свято Вознесіння Господнього, оскільки, за розумінням Церкви, одкровення про славу гори Сіонської стосується також і слави сусідньої гори Єлеонської, з якої Господь Ісус Христос вознісся на небо.

В найближчому історичному розумінні для сучасників Ісаї вчення про недоторканність гори Господньої (Сіонської), що сповістив пророк, повинно було слугувати запорукою безпеки Юдеї та Єрусалиму в