У в.4 говориться про суд Божий і настання загального миру в месіанські часи. "І Він буде судити між людьми, і буде численні народи розсуджувати. І мечі свої перекують вони на лемеші, а списи свої - на серпи. Не підійме меча народ проти народу, і більше не будуть навчатись війни". Господь Бог і Його Месія винесуть вирок усьому, що слугує чварам, так що потреба у зброї відпаде. Якщо перекласти це пророцтво сучасною мовою, то в ньому говориться, по-перше, про загальне і повне роззброєння, по друге, про скасування військових шкіл ("і більше не будуть навчатись війни"), і, по-третє, про настання загального миру, який зображається ідеальними рисами.

При інтерпретації цього пророцтва мимоволі виникає питання про час його виконання. Стан християнських громад у двотисячолітній період їхньої історії нібито суперечить пророцтву про ідеальний мир у месіанські часи. У відповідь на це заперечення слід зазначити, що Євангельське вчення Христа Спасителя, яке проповідує Його Свята Церква, утверджує мир і любов до самопожертви у стосунках між людьми і заперечує будь-яке застосування сили при наявності суперечностей, закликаючи християн бути ідеальними послідовниками Ісуса Христа. Перші християни справді жили між собою в мирі і злагоді, маючи, за словами автора Діянь, "єдине серце і єдину душу", а також спільність майна (Дії. 4,32). З часом, коли число послідовників Христа надзвичайно примножилося, між ними з'явилися й такі, що тільки називалися християнами і, нехтуючи євангельськими ідеями миру, любові та братерства, не намагалися втілювати в життя вчення Христове. Серед посіяної пшениці, отже, зійшли плевела, що, за словами Христа, залишаться до часу жнив (Мф. 13, 24 - 50), тобто до другого пришестя. Тому, в історії Церкви благодаті пророцтво Іс. 2, 4 має виконатися лише частково. "До пришестя на землю Христа всі люди брались за зброю, - пише св. Іоан Златоуст, - й ніхто не був вільним від цього заняття; міста воювали з містами і скрізь було чути гармидер бою.. А тепер більша частина світу в мирі, всі безпечно займаються ремеслами, обробляють землю, перепливають моря, і тільки невелика частина носить назву воїнів для охорони і інших. І в них не було б потреби, якби християни виконували належне і не мали потреби нагадування через покарання" [5.,c156].

В сучасній нам дійсності ідеї загального миру розповсюджуються в світі з незвичайною швидкістю, завойовуючи думки і серця сотень мільйонів людей. Серед усіх народів встановлюється погляд на війни, як на сумну дійсність минулого, якої належить уникати в сучасності і майбутньому.

Повне і остаточне виконання пророцтва Іс. 2, 4 настане після другого пришестя Христового, коли "Бог буде у всякому все" (І Кор. 15,28). На це вказують і початкові слова вірша: "І він буде судити між людьми".

Пророцтво Іс. 2,1-4 триває в 4,2-6; Месія - винуватець явища і прославлення "гори Господньої" називається тут "Пагоном Божим" , а члени Його духовного царства "святими" (Іс.4,3).

У цій главі викладаються промови Ісаї, вимовлені в період війни між Юдеєю і сирійско-ізраїльською коаліцією (735-734 pp.), що поставила своєю метою скинути дім Давидів, воцарити нову династію в особі "сина Тавеїлового" і включити Юдею в антиассирійську коаліцію[47.,c.132]. В умовах навислої загрози нападу на Єрусалим юдейський цар Ахаз наляканий і перебуває у збентеженні (1-2). До нього приходить Ісая з вісткою від Господа про те, що коли він буде вірити, тоді настане визволення(3-9). З метою відновити віру царя, який вагався, Ісая пропонує йому просити знамення в Єгови (10-11), але він відмовляється (12), і тоді йому дається знамення, принесене пророком, знамення Еммануїла, де провіщається спасіння від нашестя ворогів і безпека дому Давидового, оскільки в ньому повинен народитися Еммануїл (13 - 16). У кінці глави — опис спустошення Юдеї ассирійцями у дні прийденші( 17-25).

Вв. 1-2. Зміст цих віршів, доповнений паралельними місцями Старого Заповіту і позабіблійними даними, дає яскраве історичне тло виголошення Ісаєю знаменитого пророцтва про народження Еммануїла від Діви з дому Давидового. Від 745 р. до Р. X., коли в Ніневії воцарився Тиглат-паласар II (745-727), ассирійська монархія, що посилилася, починає дедалі більше поширювати свої межі. До 738 р. до Р. X. Тиглат-палассар III (в Слов'янській Біблії Феглаф-феласар) обклав даниною Самарію. Через декілька років, близько 734 p., дві невеликі держави, Сирія та Ізраїль, задумали створити сильну коаліцію проти Ассирії, в яку повинні були увійти країни східного Середземномор'я. Коли Юдея відмовилася приєднатися, Рецин, цар сирійський, і Факей, цар ізраїльський, що уклали між собою союз, вторглися в Юдею з метою скинути царя Ахаза і звести на юдейський престол замість Давидової нову династію в особі "сина Тавеїлового", можливо, із сирійських принців.

За звичаями того часу, це означало умертвити Ахаза і винищити весь царствуючий дім Давидів. Біблійна історія подає нам чимало подібних прикладів. Так, Вааса, воцарившись в Ізраїлі, "винищив весь дім Єровоамів, не залишивши ні душі в Єровоама" (ІСам. 15, 29). Замврій, вступивши на престол, "винищив увесь дім Вааси, не залишивши...ні рідних його, ні друзів його" (ІСам. 15, 29). Таку саму долю приготувала Гофолія всьому царському роду в Юдеї (2Сам. 11, 1). Повне винищення спіткало дім Ахава, ц. ізр., від Іїуя (2Ц. 10, 1 -