"Дар знання і благочестя" (останнє слово - В Сл. Б.; в Укр.Б. – відсутнє). "Дар знання" (да'ат), яким буде володіти Месія, передбачає, передусім, досконале пізнання Бога і вказує на спорідненість Нащадка Єссея-Давида з Його небесним Батьком; по-друге, цей дар означає спроможність прозріння майбутнього, навіть у думках людини. Господь Ісус Христос справді володів цим даром у всій повноті. Як Син Божий, володіючи божественним всезнанням, Він відкрив людям учення про Св. Трійцю, провістив про долю Єрусалиму та всього світу; знав думки і наміри людські: Нафанаїла (Ін.1, 45 - 49), книжників і фарисеїв (Мф.9,3-4), Юди зрадника (Ін.13,21-26); пророкував про Свою хресну смерть і воскресіння, про зречення Петра та багато іншого.

«Дар благочестя» (pietas) полягає в тому, що Нащадок Єссея не тільки буде вчити інших благочестю, знайомити людей із правилами благочестя, повідомляти їм Своє найглибше відання про сутність Його, але й у всьому Своєму житті та справах Він досконало здійснить моральний закон Божий і покаже приклад щирого благочестя і Боговшанування. В Євангелії засвідчене здійснення цього дару в особистості та служінні Ісуса Христа як Нащадка Єссея-Давида, який "не скоїв жодного гріха"[12.,c.214].

»Дар страху Божого« - сьомий дар, що означає почуття благоговіння до Бога, без якого неможливе правдиве благочестиве життя. Ісус Христос, за свідченням Євангелія, завжди виявляв найбільше благоговіння до Бога Отця, так що протягом усього Свого земного життя виконував тільки Його волю й усе творив заради Його слави (Ін. 5, ЗО).

Сім дарів Св. Духу присвоюються Ісусу Христу й у Новому Заповіті (Откр.4,5; 5,6).

У в-5. У цьому уривку зображується прояв повноти харизматичних дарів нащадка Єссея в методах Його правління.

а) У Його загальному і справедливому суді: "Він не на погляд очей Своїх буде судити, і не на послух вух Своїх буде вирішувати, але буде судити убогих за правдою, і правосуддя чинитиме стосовно сумирних землі (за Українською Біблією).

Те, що бачать очі, нерідко вводить в оману, а те, що чують вуха - не завжди правда. Нащадок Єссея буде судити й вирішувати справи, опираючись не на оманливий зовнішній вигляд або стан людини; не на основі оманливих чуток, -людського поголосу. В духовному царстві Месії, Нащадка Єссея правління буде утверджуватись на всецілому знанні Ним сутності справ і внутрішніх чеснот кожної людини, що Йому, як всезнаючому, відомі. Його однозначні й справедливі рішення, отже, будуть результатом Його всевідання. З цих віршів книги Ісаї можна зробити висновок про те, що в часи пророка простий народ був гноблений багатими юдеями, і бідна людина не могла знайти собі захисту в несправедливих суддів. Аналогічний стан простого народу в ізраїльському царстві описує пр. Амос, старший сучасник Ісаї.

б) У мирному характері Його правління Нащадок Єссея не буде спиратися на військову силу, як цс до нього робили древні східні царі; Він - мирний Цар, перепоясаний не мечем, але "правдою" й "істиною", що, так само, як і «Слово вуст Його», зображуються пророком як мирні засоби і принципи Його правління й водночас як Його особиста нездоланна духовна сила - запорука успіху Його діяльності. "І вдарить Він землю жезлом Своїх уст, а подихом губ Своїх смерть заподіє" (вв.4-5). "жезлом уст Своїх" - своєю проповіддю, Євангельським вченням. Слово Месії - Нащадка Єссея зображується тут як духовна зброя, що "вражає землю", тобто духовно підкорює Христу всі народи, що живуть і множаться на землі. Під "нечестивим", якого Месія "вб'є духом губ Своїх", розуміється головний винуватець зла на землі, -диявол. За апостолом Павлом це - антихрист, що є уособленням усіх сил зла який має з'явитися перед другим пришестям Христовим (2 Фесс.2,8).

Після описується правління Нащадка Єссея у 6-9 в.в. подається опис Його духовного царства, як царства загального, нічим не затьмареного, миру і райського блаженства, що сходить не лише на все покутуване людство, але й на всі Його творіння, відновлюючи первозданну гармонію, порушену гріхопадінням людини (пор. Рим.7,19-22).

Пророцтво зображується величними поетичними метафорами. У вв. 6-8 перераховуються тварини двох протилежних класів: домашні травоїдні (ягня, козеня, теля, віл і корова) і дикі хижі тварини (вовк, барс = слов, рись; лев, ведмідь і аспиди). Властивості й інстинкти хижих тварин настільки змінюються, що вони стають мирними, не накидаються і нікого не винищують, а мирно пасуться разом із домашніми тваринами, і харчуються однієї з ними ж їжею — травою. Щодо людини вони так мирно і слухняно налаштовані, що «мале дитя» (слов, «отроча мало») пасе їх, і отруйні змії-аспиди не заподіюють шкоди дитині, що грається над їхніми норамих [18.,c.37].

Згідно з поясненнями отців і вчителів Церкви (І.Златоустого, Ефрема Сиріна, Єроніма, Феодорита), у вв. 6-8 в образній формі провіщується моральне переродження людей у Церкві Христовій. Вдачі юдеїв і язичників, що вступили в месіанське духовне царство, настільки зміняться, що вони стануть мирними членами цього царства, які символізуються лагідними тваринами. Прикладом такої переміни, на думку блаж. Єроніма, служить Савло (ап. Павло), що спочатку був схожий до хижого вовка і переслідував християн, а після свого