10), про настання якого оголошувалося всенародно; в такий рік раби отримували волю, відпускалися борги, продані за борги землі поверталися попереднім володарям. Ювілейний рік мав прообразний характер. В даному пророцтві "роком уподобання Господу" названі передбачені ювілейним роком благодатні месіанські часи, "час проповіді месії, на протязі якого Він жив у плоті" (блаж. Єроним). З'явившись на землю, Христос возвістив про початок нової ери всепрощення і волі для всіх віруючих у Нього. Вислови "рік уподобання Господу" і "день відплати" виражають ідею милосердя Божого, любові Помазаника з одного боку, і також ідею вічної Божественної справедливості - з іншого, які невіддільні один від одного. Господь Ісус Христос при читанні цього пророцтва в назаретській синагозі зупинився на фразі "рік уподобання Господу", оскільки наступний вислів (про день відплати) більше стосується Його другого пришестя.[26.,c.163].
Вв.3-10. Про месіанське духовне царство - Церкву Христову.
В.З. "Щоб радість вчинити сіонським жалобникам, щоб замість попелу дати їм оздобу, оливу радости замість жалоби,одежу хвали замість темного духу!"
Посипання попелом голови слугувало у давнині вираженням великої скорботи і покаянного настрою (див. 2Сам. 13, 13; Іс. З, 26; 52, 1-2). натомість помазання єлеєм, вбирання в чудовий одяг з головним убором у вигляді діадеми (вінця) було виразом веселощів під час радісних подій життя. В переносному значенні ці образи, взяті пророком з побуту давніх євреїв (діадема, єлей радості, чудовий одяг) вказують на ті рятівні і славні плоди благодаті, якими будуть знаменуватися месіанські часи[16.,c.52].
Месія буде для відроджених Ним джерелом миру та духовної радості замість печалі. Віруючі в Нього матимуть "вбрання хвали", що буде їхньою постійною прикрасою. Під "вбранням хвали", на думку православних екзегетів, у духовному значенні належить розуміти дари благодаті Св. Духа, які щедро подаються віруючим завдяки викупительним заслугам Ісуса Христа через таїнства і священнодійства Церкви. Ці благодатні засоби до спасіння складають силу, красу і славу не лише внутрішнього, а й зовнішнього життя Церкви. З часу сходження Св. Духа на апостолів - перших і найближчих послідовників Христа, церква стала відзначатися досконалістю віри, любові та інших християнських чеснот (Діян. 2, 42, 47; 4, 32-37). Милосердя, благодать, смиренність, довготерпіння (Кол. 3,2), правда, мир та радість у Святому Дусі (Рим. 14, 17) стали помітними рисами життя перших християн, перед якими пом'якшувались серця найбільш запеклих язичників, і вони зверталися до Христа. Благодать Божа перероджувала життя людей, і багато хто з них, ідучи за Христом, зазнавали заради Нього всіляких мук і безстрашно йшли на смерть. Але Християнська Церква у міру свого зростання і з зовнішнього боку прикрасилась "славним одягом" - величними храмами, в яких урочисто здійснюються таїнства і відправляються церковні обряди[16.,c.84].
У вв. 4-9 передбачається про поширення месіанського
духовного царства - Церкви та її універсальний характер.
В.4. "І вони забудуть руїни одвічні, відбудують спустошення давні, відновлять міста поруйновані, з роду в рід спустошені". Вічна пустеля і спустошені міста - в духовному розумінні - символи язичницької неплодотворно!" церкви. В цих образах, відомих з більш ранніх пророцтв Ісаї (гл. 35; 44,26; 49,8,19; 58,12; 60,10), міститься думка про поширення і процвітання месіанського духовного царства серед язичницьких народів.
В. 5. "І встануть чужинці та й пастимуть ваші отари, і сини чужинця будуть вам рільниками та винарями". Під пастирями, орачами та виноградарями в цьому вірші в переносному значенні, згідно зі святоотецьким тлумаченням, треба розуміти духовних керівників християнського суспільства - пастирів Церкви Христової, а під "вівцями" -віруючих в Ісуса Христа, тобто членів Церкви. Ці пастирі, за словами пророка, будуть з іноплемінників, тобто з числа язичників, що увірували в Христа. Виконання цього пророцтва можна бачити в історії Християнської Церкви[17.,c.14].
В.6. Звертаючи свою промову до пастирів Церкви, пророк від імені Бога говорить: "І будуть вас кликати: Господні священики, будуть казати на вас: слуги нашого Бога!". Ці слова про високу гідність і честь служіння Богові, вище якого не може бути іншого служіння, вперше були сказані Богом старозаповітному Ізраїлю при укладанні синайського законодавства (Вих. 19,6). Тепер пророк від імені Бога повторює їх стосовно духовного Ізраїлю - послідовникам Помазаника. Слова ці, у власному або вузькому значенні, як пророцтво, стосуються пастирів Церкви і, передусім, св. апостолів як перших обранців Божих, Самим Ісусом Христом поставлених "щоб приготувати святих на діло служби для збудування Тіла Христового" (Ефес. 4,12), а потім уже всіх пастирів Церкви, як наступників апостольського служіння. В більш широкому значенні ці слова пророка, за тлумаченням православних екзегетів, стосуються взагалі всіх християн, які як члени тіла Христового і храми Св. Духу, називаються в Слові Божім царством священиків, народом святим (І Петр. 2, 5, 9; Одкр. 1,6), Новим Ізраїлем, призваним до виконання високого призначення.
В.7. "Так удруге вони успадкують свою землю". Під образом другого вступу Ізраїлю в землю обітовану (що буквально здійснилося після вавилонського полону), тут, за тлумаченням св. Кирила Олександрійського, провіщується входження в Церкву Христову і в Новий Заповіт з Богом нового духовного Ізраїлю, тобто віруючих в Ісуса Христа з усіх народів.
В. 10. Від імені Церкви (і кожного члена її) пророк говорить: "Я радісно буду втішатися Господом, нехай звеселиться душа моя Богом моїм, бо Він зодягнув мене в шати спасіння, і в одежу праведности мене вбрав, немов молодому, поклав Він на мене вінця, і мов молоду, оздобив красою мене!" (в. 10).
"Шати