Біля цього часу Факей Ізраїльський був скинутий, його приємник Осія заплатив Тіглатпаласару данину, після того як останній жахливо спустошив Дамаск (732 р.). Тіглатпаласар помер в 727 році, і згодом після цього Осія відмовився платити данину його приємнику Салманасару. Деякий вплив при цьому, очевидно, мав на нього Єгипет (4 Цар. 17, 4). Асірія рушила проти Ізраїля, захопила царя і його землі, але не змогла захопити столицю Самарію. Після трьохдневної облоги Самарія була захоплена (721 р.) або Салманасару, або його приємником Саргоном II (котрий приписує перемогу собі), і ізраїльтяни, що залишились були забрані в полон. Земля була заселена полоненими з інших земель, включаючи вавілонян, що може пояснити обізнаність про Ісаю і інших пророків, котре містилось в Вавілоні. З падінням північного царства Асірія просунулась до північних кордонів Юдеї, що відображено, як кризис і майбутнє осудження у Ісаї.

В 720 році деякі міста держави Сирії і Палестини повстали, однак були придушенні. Газа спробувала підняти повстання з допомогою Шібе Єгипетського. В битві Асірійські війська загнали Єгиптян назад в свою землю, залишаючи Юдею практично островом. В 716 році Ахаз помер, престіл успадкував Єзекія (котрий був уже співправителем на протязі дванадцяти років).В 714 р. до влади в Єгипті прийшла ХХV (ефіопська) династія (що, можливо, відображено в Іс.18,1 – 6 ). В 713 – 711 рр. в Азоті відбулось антиасірійське повстання, в якому приймали участь Едом, Моав і Юдея. Саргон Асірійський послав свого Тартана („другого”) в результаті чого Азот і Геф стали асірійськими провінціями. Юдея втрачала землі.

Саргон помер в 705 р.. Згодом за цим послідував цілий ряд повстань проти Асірії, в числі яких була і спроба Єзекії(4Цар. 18,4), яка була, безсумнівно, натхненна Єгиптом. Беродох Баладан очолив повстання в Вавілоні і ,очевидно, посилав послів до Єзекії, щоб закласти основу двохстороннього повстання або виступу(Іс. 39,1 – 4). Сеннахерим Асірійський був захоплений придушенням повстань в інших місцях, і не міг взятись до Юдеї в притул до 701 р. В цьому поході він розбив Сідон і заставив Азот, Аммон, Моав і Едом платити данину. Він також підкорив Аскалон і Екрон і при Елтекії отримав перемогу над єгипетськими військами під командуванням Тартака. Лахіс був в облозі, Єзекія був „закритий як птах в клітці”, і змушений заплатити данину Сеннахериму. У нього забрано ще більше землі і віддано филистимським царям. На думку деяких вчених, від південного царства залишився тільки Єрусалим; якщо так, то більша частина землі, очевидно, була повернута пізніше [49.,c.65].

Історія цього часу тісно переплетена з пророцтвами Ісаї, що неможна зрозуміти смисл пророцтва без знання про походження подій. Тому західні науковці говорять, що послання Ісаї залишається незрозумілим без знання сучасної йому історії.

До виникнення сучасної критики не існувало ніяких вказівок на те, що книга Ісаї складається з двох або більше частин. В перекладі LXX не має ніяких відомостей щодо існування „першої” або „другої” книг Ісаї, хоча вона розділює інші книги (наприклад, Царств, Хронік). Повний текст книги Ісаї знайдений серед рукописів Мертвого моря, не дає ні найменшого розриву в кінці розділів 39; навпаки, 40,1 є останнім рядком 32 стовпчика, перед яким не має ніяких незвичайних пропусків або абзацних відступів. В єврейському рахунку канонічних книг книга Ісаї розглядалась як одна книга. Тому в даній праці книга Ісаї буде розглядатись як один твір.

На основі змісту книга розділяється на дві великі частини, які можуть в подальшому підрозділятись. Деякі дослідники знаходять між двома частинами „історичну інтерлюдію”.

Грунтуючи свій аналіз на подвійному діленні яке, можливо було вказане пропуском трьох рядків в знайденому рукописі Мертвого моря. Деякі західні науковці роблять дещо інше розділення в якому вони бачать „перекриття”. Перша частина закінчується надією на відновлення правління Давида, в друга частина починається вказівкою на осудження [30.,c.354].

Надзвичайно мало вчених в наш час притримуються традиційної точки зору, що вся книга належить Ісаї. Більш консервативні критики вважають, що книга складається з двох частин (розділи 1 – 39 і 40 - 66); помірна позиція знаходить три книги (1 – 39, включаючи пізні вставки; 40 – 55; 56 - 66); крайня позиція нараховує п’ять і більше авторів. Ілюстрацією цього може бути вплив критичного процесу на римсько – католицьких вчених, історично більш консервативних, ніж протестантські дослідники. В 1908 році Папська біблійна комісія запитувала, чи слід філологічний аргумент, виведений з мови і стилю, щоб заперечити авторство всієї книги Ісаї, вважати достатньо обґрунтованим, щоб заставити розсудливу людину, котра має глибокі знання древньоєврейської мови і компетентної в критичному мистецтві, визнати наявність у однієї і тієї ж книги декілька авторів? Відповідь: негативна.

В католицьких коментарях до Святого Письма (1953) говориться: „Не викликає сумніву, що книга сьогоднішнім своїм виглядом зобов’язана не Ісаї, а редактору періоду після полону, котрому зазвичай належить і ввідні вказівки, коли вони не автобіографічні і не написані від першої особи”. На кінець, єзуїтський учений Джон Л. Мак – Кензі в своєму „біблійному словнику” (1965), що отримав офіційне схвалення, пише: „Більша частина книги Ісаї не належить пророку Ісаї... Книга є конспектом різних типів пророцтв, що відноситься до різних періодів”[30.,c.356].

Аргументи на користь декількох авторів. На користь розділення пророцтва Ісаї, на користь декількох авторів висувається 4 основні аргументи: історична