Аргумент, оснований на географічному і історичному положеннях не можна відкинути таким же способом. Не можливо спорити з тим, що думка, висловлена в розділах 40 – 66, висловлена не до полону, а під час нього. Згідно загально прийнятого принципу історико – граматичної герменевтики, пророцтво завжди виникає із історичної ситуації і звертається до народу в цій ситуації. Пророцтво про ситуації, подане виключно раніше, - порушення цього принципу тобто, хоча воно може відноситись до майбутнього часу, воно повинно слідувати із даної ситуації, інакше воно не буде мати відношення до народу свого часу[29.,c.74].

Хоча цей принцип загально прийнятий і його не можна розглядати як виключно передбачаючий пророцтво. Як правило, передбачуючий пророцтво передбачає своє особисте історичне оточення. Наприклад, під час пророчої бесіди на горі Єлеонській Христос сидів зі своїми учнями незадовго до розп’яття і говорив про майбутнє. Але в Іс.40 – 66 нема ніяких вказівок на те, що Ісая Єрусалимський знаходиться в Єрусалимі свого часу і говорить з своїми сучасниками про майбутній полон. Навпаки, багато численні моменти показують, що автор живе під час полону і говорить з людьми, котрі живуть в умовах полону.

Але насправді доказ не такий уже й простий. Якщо б він був таким то багато науковців підтримали б думку про Второ – Ісаю. Адже навіть розділи 1 – 39 містять уривки котрі не відображають точку зору Ісаї у VIII ст. тому більшість дослідників заперечують їх приналежність Ісаї. Розділи 56 – 66 містять так багато вказівок, що не мають вавилонського життєвого обрамлення, що багато вчених настоюють на тому, що вони були написані в Єрусалимі – після полону. Але деталі місць в розділах 56 – 66, присвячених Єрусалиму і Палестині, часто не відповідають періоду після полону. Ідолопоклонство, і гріхи характерні для періоду до полону, а саме пагорби являються відзнакою періоду до полону. Дослідники старозавітної історії вже давно відзначають, що полонення вилічило Ізраїль від ідолослужіння. Гріхи, що описані в Іс. 59, 1 – 8, нагадують, швидше те, що описано в книгах Амоса, Михея і першо-початкового Ісаї, ніж ті, що описані у Агея, Захарії, Малахії або Єздри – Неємії. Серйозний дослідник даної проблеми повинен спочатку прочитати пророків періоду після полону а потім уже Іс. 56 – 66 і провести детальне порівняння. Розділи 40 – 55 мають багато спільного як з початковими так і з кінцевими розділами книги Ісаї. Вчені до того засмучені наявними даними, що навіть схильні дрібнити книгу Ісаї на багато численні джерела (до 10), що простягаються на період від 740 року до II ст. до Р.Х. Що торкається географії, наводяться багато численні дрібні деталі про Єрусалим, але деталі про Вавілон відстуні. Якщо Второ – Ісая (Ісая Вавілонський) писав в Вавілоні, то йому вдалось дуже добре приховати це.

Розглядаючи проблеми під іншим кутом, можна запитати, чи були погляди книги Ісаї так уже далекі від досвіду іудеїв VIII ст.? В 722 році народ північного царства був відведений в рабство, а його територія заселена переселенцями з Вавілону. Багато з півночі втікали на південь і мали що розповісти, тому, розмови про полон були актуальні. Відвідання Юдеї послами вавилонського повстанця Беродох Баладана в дні Єзикії повинні бути розмови про можливий союз з Вавилоном в спробі скинути асірійське володарювання. Ісая був противником цієї позиції. Завдяки божественному одкровенню він міг передбачити, що в майбутньому покарання Юдеї буде здійснено руками вавілонян – це місце звичайно мало відношення до його днів[28.,c.85].

Окрім того Ісая вказує, що його послання призначено не тільки для його часу, але й для майбутнього. Зразу після розповіді про відмову Ахаза послідувати пораді Ісаї і перед обіцянкою приходу правителя із додому Давидового Ісая говорить про зав’язування свідоцтва і запечатані одкровення при учнях. Це місце не залишене лінгвістичних трудностей, однак призначення його зрозуміле: Ісая, наказом Єгови або особистим рішенням, заглядає у віддалене майбутнє, коли його послання буде повністю доцільним.

Розумно вважати, що послання Ісаї були зібрані і збережені його учнями, а потім відредаговані і записані. Це пояснило б появу більш пізніх поглядів. Те, що говорив Ісая примінимо до свого часу і часу майбутнього, було записано мовою, більш значним для часу запису. Безпосередньо учні Ісаї (що родились ймовірно не пізніше 700 року) мало ймовірно, що могли дожити до взяття Єрусалиму (597р.), не говорячи уже про повернення з полону (537 р. або пізніше). Тому, в даному випадку, краще не робити остаточних висновків[36.,c.65].

Богословські ідеї книги Ісаї і доказ про те, що думки Второ – Ісаї значно більш розвинуті в порівнянні з Прото – Ісаєю. Звернемо увагу на те, що в деяких випадках – цей доказ, котрий сам потребує доказу. Деякі вчені прагнуть визначити рівень на якому знаходилась богословська думка у VIII ст. Потім вони починають викидати з тексту книги Амоса, Михея, Осії, Ісаї і історії, описаної у Повторенні закону, те, що не підходить під їх апріорні висновки. Потім на основі виправленого таким чином тексту, вони доказують істинність першо-початкового посилання.