Розвиток ідеї в книзі Ісаї не викликає сумніву. Між розділами 1 – 39 і 40 – 66 міститься значна різниця, яка проглядається навіть при уважному прочитанні огляду змісту. Більше того, досить важко, навіть не можливо, реконструювати процес, з допомогою якого зв’язані першопочаткові висловлювання пророка і остаточна письмова форма книги. Приймаючи буквальне значення книги, слід припустити, що різні пророцтва запом’ятовували, можливо, записували і зберігали, починаючи з 740 року, через весь полон і повернення, поки книга не прийняла канонічну форму. Ні одному вченому не слід братись за цю реконструкцію, не переймаючись всезагальним смиренням[35.,c.32].

Тому хоча, без сумніву, повинна існувати певна степінь гнучкості, нема достатніх обґрунтувань заперечувати, що основна частина книги Ісаї належить йому самому. Присутність пізніх інтерполяцій і пояснюючих вставок – це не тільки пропозиція а факт який можна довести. Теорія про діяльність учнів Ісаї зовсім не нерозумна; навпаки, сам текст якщо не вимагає, то пропонує її. Євангеліє – це по суті своїй вчення Христа, хоча Він не написав в них ні слова. Євангеліє від Марка є, швидше за все, проповіддю Петра або катехизичним настановам, котре супроводжувало її, хоча його літературна форма і структура, майже очевидно належить Марку. По своїй суті Тора належить Мойсею, але не зрозуміло, яка її частина написана ним самим. Таким чином, тут наведені три різних типи передачі вчення релігійних лідерів. Без сумніву, в писанні можуть бути знайдені і інші. Коли ми говоримо, що все пророцтво належить Ісаї, то приймаєм любий подібний процес.

Що рішуче належить відкинути, так це погляд, згідно якого є тільки мікроскопічний Ісая Єрусалимський і гігантська фігура періоду полону. Такий підхід породжує більше проблем ніж вирішує .

Питання про авторство не стільки важливе, як проблема авторитету. Критичні дослідження книги Ісаї призвели до втрати багатьох уривків із послання : по – перше, критичні дослідження, розклали книгу Ісаї на міріади фрагментів, джерел і редакцій, написаних різними авторами в різні історичні моменти. Питання про послання всієї книги ставилось під великий сумнів, і навіть відносно консервативні вчені були змушені виділити не велику кількість першо-початкових або центральних місць, виходячи з яких можна тлумачити книгу. Знову ж таки, критичне тлумачення побудоване на дуже гіпотетичному обґрунтуванні історичної реконструкції. Оскільки не можливо більш точно оприділити історичний фон більшої частини книги Ісаї, збільшується кількість висунених гіпотез і росте неузгодженість серед дослідників. І, на кінець, чим більше дослідження книги Ісаї зосереджується на історичному моменті і прагне прив’язати її до першо-початкового історичного обрамлення, тим важче стає перейти від древнього світу до сучасного в релігійному використанні послання.

В першу чергу слід визначитись щодо цінності даної роботи для церкви. Якщо б книга була б не цінною, то пророцтва а точніше уривки, які стали пророцтвом – давно б уже щезли. Перший Ісая підданий богословському редагуванню, щоб забезпечити його тлумачення в світлі Другого Ісая. Другий Ісая, Третій і всі інші Ісаї, що виділенні ученими критиками, не поширювались без першого Ісаї[38.,c.37].

Таким чином, авторитетом книги є послання всієї книги, воно поєднує осудження і визволення, відчай і надію. Вивчати пророцтво Ісаї в світлі аналізу не означає стверджувати, що Ісая наперед склав план роботи а потім написав його, і під час написання своєї книги притримувався даного плану. Ймовірно він написав мало, якщо взагалі що не будь написав, окрім тих місць, котрі зустрічаються також в книгах Царств. Весь процес може бути приписаний дії Святого Духа, як остаточного автора як на пророка Ісаю, так і на його учнів, ким би вони не були, і де б і як би вони не надавали роботі її канонічну форму. Оскільки народ Божий більш потребував послання то слід віддати перевагу ранній даті написання.

Це призводить до герменевтичного підходу, яким слід керуватися при виясненні авторитетності послання Ісаї для нашого часу. Слід, як завжди, старатись дізнатись про історичну ситуацію, до якої звертався пророк. Однак в цьому випадку життєве обрамлення розтягнулось від Ізраїля перед полоном, якому загрожувало жахливе покарання від Бога. Відкинутого ним до полонення, коли потрібно було знати, що їх боротьба доведена до кінця, і тепер необхідне утішення. Це одна із причин величі пророцтва Ісаї. Воно стоїть між двома світами, звертаючись до грішників, котрі стоять перед розгніваним Богом, а також до залишку, котрий повинен отримати спасінні від того ж Бога, тепер відкритий як Отець і Викупитель. По цій причині, пророцтво Ісаї з авторитетом звертається до кожного чоловіка і жінки усіх часів. Як і Ізраїль, усі потребують спасіння. Книга Ісаї проголошує, що спасіння дається Богом, котрий один управляє цим світом і котрий може відкрити своїм пророкам те, що повинно відбутись в майбутньому.

РОЗДІЛ 2.

АНАЛІЗ ЗМІСТУ КНИГИ ПРОРОКА ІСАЇ

2.1 Характер викладу книги та поділ її на частини

Книга пророка Ісаї відрізняється від інших книг пророчих витонченістю викладу і особливою ясністю пророкувань про царство Христове. „І по-перше, про Ісаю слід зауважити , говорить блаженний Ієронім, що він у висловах своїх витончений як чоловік знаменитого (царського роду і міського чи столичного стилю мови. Так у слово вираженню не має нічого простонародного і грубого; звідси слідує, що краса його стилю не могла бути збережена в перекладі (який склав блаж. Ієронім). Тому слід приєднати. Що його пристойно назвати не