34 -- 35 глави - два есхатологічних пророцтва, або малий апокаліпсис Ісаї, що говорить про покарання Едома та язичницьких народів і повернення вигнанців.

36 - 39 глави - історична частина, паралельна 2Сам. 18, 13 — 20, 19 (з додатком молитви Езекії - 38, 9 - 20), в якій йде розповідь про нашестя Сенахиризму на Єрусалим та раптову загибель ассирійців (36-37 глл.), про хворобу, зцілення Єзекії і його молитву (38 гл.), про посольство в Єрусалим Меродах-Валадана, вавилонського царя, з приводу якого пророк Ісая прорік вавилонський полон (39 гл.)[20.,c.56]. Отже, останню главу першої частини книги можна розглядати і як вступ до другої частини, яка починається пророцтвом про повернення євреїв з вавилонського полону.

Ісая 40 - 55. Друга частина книги має втішальні пророцтва про рятування від полону, про Месію, викуплення й месіанське духовне царство. Ця частина книги складається з двох розділів: 40 - 48 глл. і 49 - 55 глл.

40 - 48 глави - пророцтва про звільнення з вавилонського полону і від рабства гріха. Зображується діяльність Месії, Отрока Господнього, як покірного і смиренного проповідника, що творить чудеса. Визволитель полонених, цар Кір названий по імені і навіть більше - помазаником Божим (45, 1). Провішуючи спасіння полонених, пророк говорить про падіння Вавилону з його ідолами та навертання до Бога язичників.

49 — 55 глави - про Отрока Господнього, що вершив справи викуплення через страждання та смерть за гріхи людей, про прославлення Його та Його духовне царство. Обидва ці розділи, як видно з їхнього змісту, взаємно пов'язані між собою єдністю богословських ідей. Головна тема пророцтва - передвіщення служіння, страждань і наступної слави Месії, Який у єврейському тексті названий "Евед Ягве" — Рабом або Слугою Господнім, а в грецькому -"Отроком Господнім". У чотирьох місцях другої частини книги пророцтва про "Отрока Господнього" викладені у вигляді гімнів: 42, 1-9;

49, 1 - 6; 50, 4 - 9; 52, 13 - 53, 12. Тому їх називають "Піснями Отрока Господнього". Пророцтва, що викладені в них, у Новому Заповіті віднесені до Ісуса Христа (Лк. 22, 19-20. 37; Мр. 10,25 і т.д.).

Загальне тло 40 - 55 глл. книги - Вавилон, а не Палестина. Полон зображується як історичний факт. Єрусалим і храм лежать у руїнах і повинні бути відновлені через визволителя Кіра (44, 26 - 28; пор. 45, 13). Полонені пограбовані вавилонянами (42, 22-25; 47, 6), на землі, в яких вони знаходяться (48, 20); наближається їхнє повернення (40. 1 — 11; 46, 13; 51, 3. 14), Вавилон же буде покараний та знищений (43, 14; 46 - 47). Про Ассирію, світову державу 8-го століття до Р.Х., що підкорила в дні Ісаї Єрусалимського Сирію, Ізраїль та Юдею в 40 - 55 главах навіть не говориться, за винятком одного місця (52, 4), де вона згадується як поневолювач у невизначеному минулому. При читанні 40-55 глав складається враження, що вони відбивають час між приходом до влади Кіра перського і завоюванням ним Вавилону (тобто між 556-539 pp. до Р.Х.) і що вони написані пророком, котрий був добре знайомий з Вавилонією, її багатствами (45, 3), судноплавними каналами (43, 14), які переходяться вбрід, і пересихаючими ріками (42, 2. 27). Він нібито спостерігав процесії носіння ідолів, і що даремно звертали до цих ідолів молитву язичників (45, 20), бачив вавилонських чарівників-дурисвітів (47, 9 - 15), а також добре знав духовний стан вавилонських полонених: їхній страх (41, 10. 13; 44, 2; 51, 7. 12; 54, 4), відступництво (46, 8; 48, 1), духовну сліпоту та байдужість (42, 18), схильність до ідолопоклонництва (48, 3 - 11). У зв'язку з цим більшість сучасних екзегетів вважає, що 40-55 глави були написані у Вавилоні в 6 столітті невідомим пророком, якого умовно називають Ісаєю II (девтеро Ісаєю) або Ісаєю Вавилонським, - учнем та послідовником школи Ісаї Єрусалимського, добре знайомим з його богослов'ям[20.,c.89].

Ісая 56-66. Основна тема третьої частини книги -месіанське духовне царство і поширення його при сприянні Св. Духу серед язичницьких народів. Загальне тло 56-66 розділів - Палестина, а не Вавилон. Згідно з уривком 63, 7 -64, 11, який нагадує кн. Плач Єремії, Єрусалим і храм у руїнах (див. 64,10-11), що вказує на час після катастрофи 586 р. Але з інших уривків випливає, що храм відновлений (56,5. 7; 60,7), міських стін ще немає (60,10), але очікується їхнє відновлення (62.6), що вказує на час після завершення побудови другого храму у 516р., але до відновлення стін при Неємії у 445 р. Натомість викривальний уривок 57,1-13 швидше відноситься до дополонної епохи. Ще складніше визначити хронологічно інші пророцтва 56 - 66 розділів. З огляду на це, а також внаслідок відсутності чітко вираженої літературної єдності у цій частині книги (на противагу попереднім 40-55 розділам), в кінці 19 сторіччя відомий біблеїст Дум у своєму коментарі до кн. Ісаї відділив цю частину книги і назвав її Тріто-Ісаєю, приписавши її походження учням Ісаї II. Але одностайної думки серед критиків немає. Дехто взагалі відкидає гіпотезу Тріто-Ісаї і приписує написання всіх 40-66 розділів Ісаї II. Думку про єдність автора другої і третьої частин книги між іншим підтверджують: подібність розділів 60-62 глл. і 40-55 глл, (пор. особливо очевидна, майже дослівна, тотожність 62,11 і 40,10,