Тепер розглянемо традиційну точку зору. В книзі Ісуса Сираха (Сир. 48,24-25) всі частини приписані великому Ісаї1. Це саме підтверджується в Новому Заповіті: у свідченні Ісуса Христа про те, що писання Ісаї (Іс. 61,1-2а), прочитане Ним у назаретській синагозі, здійснилося на Ньому (Лк. 4,17-22) і в посланнях Його на «пророцтва Ісаї» про юдеїв; в цитуванні євангелістами пророцтв Ісаї ; в цитуванні книги Ісаї іншими апостолами в новозаповітних книгах . За текстами Нового Заповіту, отці і вчителі Церкви в своїх тлумаченнях і численних посиланнях також визнавали дійсною всю книгу Ісаї, а пророка називали «старозаповітним євангелістом» за незвичайну ясність пророцтв про Месію-Христа і його духовне Царство. Цьому переконанню не суперечить деяка відмінність мови і стилю 1-39 глл. і 40-66 глл. її можна пояснити, по-перше, тим, що Ісая протягом піввікового служіння міг вдосконалити свій стиль і, по-друге, тим, що в глл. 1-39 переважають погрози, а в глл. 40-66 втішні пророцтва. Кардинальної ж відмінності в мові цих частин кн. Ісаї немає; кожна з них написана прекрасною поетичною мовою і стилем.

Починаючи з 3 століття до Р. X. юдеї знали всі три частини Ісаї (1 - 39; 40 - 55; 56 - 66) і приписували їх йому, що видно з Сир. 48 гл., И. Флавія (Давнина XI, 1, 2 - 3), з Нового Заповіту і отців Церкви. Ця думка була панівною аж до 20 ст. Найбільш давнє свідчення ми маємо в кн. Ісуса Сираха, написаній за 180 років до Р. X. В ній спочатку згадується історичний розділ кн. Ісаї (36 - 39 глл.) (Сир. 48, 17 - 25), а далі про Ісаю говориться, що "він великим духом своїм передбачав віддалене майбутнє і втішав ремствуючих у Сіоні, до століття провіщав він майбутнє і потаємне перше, ніж воно виконалося'' (Сир. 48, 27 - 28). Істинність цих втішних пророцтв ставиться під сумнів 40-66 главами кн. Ісаї (див. 40, 1; 52, 1 - 2; 61,3) і згадуються премудрим Сирахом як справжні пророцтва Ісаї "далекої дії", тобто як провіщені задовго до настання передбачених подій.

66 глав вважається класичним прикладом старозаповітної пророчої писемності. Нарешті, як у 1 - 39, так і в 40 - 66 главах, часто вживається найменування Бога «Святий Ізраїлів» (13 раз в 1-39 глл. і 12 раз в 40-66 глл.), яке рідко зустрічається в інших старозаповітних книгах і більше свідчить про єдність і самототожність автора, ніж про наслідування великому Ісаї його учнів, як вважають критики[5.,c143].

Розглядаючи проблеми авторства і часу походження кн. Ісаї, потрібно мати на увазі й те, що канонічність усієї книги, богонатхненність і рівноцінність змісту всіх її частин не залежать від їхнього авторства і часу написання. Господь Ісус Христос та Його Апостоли не інформували своїх сучасників з таких, вочевидь, другорядних питань, як ісагогічні проблеми, проте Христос й апостоли наполягали на особливому значенні й виконанні месіанських пророцтв, що містяться в усіх трьох частинах кн. Ісаї. Ісагогічні проблеми стали предметом вивчення лише в новий час і, зрозуміло, вони не байдужі для екзегези, оскільки допомагають розуміти та тлумачити місця, що обговорюються, в їхньому історичному контексті і одночасно в світлі Нового Заповіту і допомагають у такий спосіб уникнути неправильних або неповних тлумачень.

2.2 Аналіз основних пророчих місць книги.

Зміст Ісаї 35 розділ : Безплідна і суха пустеля під дією багатьох джерел, що з'явилися в ній, розцвіте і покриється чудовою рослинністю Лівану, Карміла і Сарона. Сам Бог прийде і врятує її мешканців (1-4 в.). Порятунок Божий буде супроводжуватися зціленням невиліковних недуг: очі сліпих відкриються, глухі стануть чути, німі - говорити, а кульгаві ходити (5 – 7в.). Для врятованих відкриється широка дорога, "святий шлях" на Сіон, де буде вічна радість, а сум і зітхання назавжди зникнуть (8-10 вв.). За текстом греко-слов'янської Біблії, - у якому у вв. 1-2 є додатки до євр. тексту: пустеля названа "Йордановою", а люди - людьми Божими - у пророцтві провіщається про повернення євреїв з ассиро-вавилонського полону і язичницького розсіювання у свою спустошену країну і про настання месіанського царства. Але зміст єврейського тексту пророцтва, у якому слова "Йорданова" і (людіє) "Моі" відсутні, — ширший, і він дає підставу відносити це пророцтво до спасіння і язичників, що візьмуть участь у благах месіанського царства.

За тлумаченням Церкви, "безплідна в духовному розумінні означає язичницький світ, що не знав правдивого Бога й тому не приносив плодів духовних чеснот, був духовною пустелею. "Розквітла пустеля" означає новозаповітну Церкву з язичників та юдеїв, що прикрасилась квітами християнських чеснот, як співається в церковному співі: "Процвіла єсть пустиня, яко крин, Господи, язическая неплодящая церковь, пришествієм Твоїм, у нейже утвердися моє серце" (3-й ірмос недільного канону 2-го голосу)[32.,c84].

Під "водою", що оживляє спраглу пустелю, розуміється благодать Св.