СИНОДАЛЬНА ДІЯЛЬНІСТЬ УГКЦ ПІСЛЯ ВИХОДУ З ПІДПІЛЛЯ

1989-2002 РОКІВ

Дипломна робота

ВСТУП

Згідно з постановами II Ватиканського Собору, Ісус Христос, настановляючи апостола Петра своїм намісником на землі у керівництві Церквою, дав йому певних співробітників, інших апостолів, які разом з Петром становили Колегію апостолів для виконування управління і освячення Народу Божого. Отак читаємо: „Христос Господь для старання про Народ Божий та постійне його збільшування установив у Церкві різні служіння, що спрямовані на добро цілого Тіла. Тому що, священнослужителі, що посідають священну владу, служать своїм братам, щоб усі, які належать до Народу Божого, тобто втішаються справжньою християнською гідністю, змагаючи добровільно й впорядковано до одної мети, осягнули спасіння, ним вчить і заявляє, що Ісус Христос, вічний Пастир, заснував святу Церкву.

В іншому місці читаємо: „Єдиний Посередник Христос святу свою Церкву, спільноту віри, надії і любові на цій землі, установив як видиме товариство і її постійно підтверджує, а через неї розливає на всіх правду і благодать. Але товариство, укладене за ієрархічними органами, і Містичне Тіло Христове, тобто громада видима і спільнота невидима, Церква земна і Церква, небесними благами збагачена, не можуть бути уважані як щось подвійне й окреме, але творять одну складну дійсність, що складається з Божого і людського елементу. Тому через немалу подібність, можна прирівняти її до таїнства воплоченого Слова. Так як природа, взята на себе Божим Словом, служить як живий орган спасіння, з ним нерозлучно з'єднаний, подібним способом і громадський зв'язок Церкви служить духові Христовому, що її оживляє, на зріст тіла. Така є єдина Церква Христова, що її в символі віри визнаємо одною, святою, соборною й апостольською; що її наш Спаситель, після свого воскресіння, передав Петрові в пастирську опіку, та доручив йому й іншим апостолам її поширювати й управляти ".

Як ми бачили вище, Ісус Христос вибрав і передав дванадцятьом апостолам завдання керувати Церквою. Апостоли під проводом св. Петра це завдання виконували впродовж свого земного життя.

Апостоли були засновниками, чи радше співзасновниками Церкви. Вони були Пастирями Церкви. Як засновники, апостоли були обдаровані особливими привілеями і владами - а саме: вони мали загальне повновладдя, юрисдикцію, завдяки якій кожен апостол без ушкодження примату Петра, міг де-небудь засновувати Церкви, назначати й висвячувати єпископів та організовувати церковні громади.

Icyc Христос заснував свою громаду вірних, для якої Він сам є пастирем, вчителем, священиком і проповідником. Icyс визначив, постановив і започаткував свою Церкву для всього людського роду і звістив, що вона існуватиме до кінця віків. Христос заснував свою Церкву на Петрі. Засновуючи свою Церкву, Христос поставив своїх апостолів, а наслідниками апостолів є відповідні єпископи.

Отже, єпископат - це продовження Христа та Його дії впродовж майже двох тисячоліть. Єпископат через апостольське наслідство діє у священстві Христа-Спасителя особливим і відмінним від звичайних християн або священиків способом.

Єпископ через апостольське наслідство та пов'язані з ним обов'язки дістав від Духа Святого все повновладдя і дари, що їх уділив Христос своїм апостолам, наслідниками яких є єпископи.

Святий Ігнатій і Святий Кипріян стверджують, що єпископат - невидимий образ Христа, його людська подоба, видимий вікарій, його інструмент і тайна.

Отже з Божого права й установи, єпископ - наслідник апостолів -посідає повноту священства, має власну звичайну та пряму юрисдикцію обох сфер діяльності на означеній території, дорученій йому синодом єпископів даної церкви, свого права та наслідником Св. апостола Петра, якою єпископ управляє під його верховною владою .

Бачимо, що Христом засновану Церкву наслідники апостолів розбудовують і дбають про спасіння людей кожноденно.

І Синодальна Діяльність УГКЦ

після виходу Церкви з підпілля (1989-2002)

1.1. Собор Святих Апостолів.

Про Собор апостолів читаємо в книзі Діяння Апостолів (15, 1-33) і Послання до Галатів (2, 1-10). Причиною скликання стали дискусії щодо дотримання норм єврейського закону для християн язичеського коріння. Антіохійська сторона під керівництвом Павла дискутувала з представниками Єрусалимської громади Якова, Петра та Івана. Результатом нарад було підтвердження позиції Павла, тобто вважали обрізання не потрібне для спасіння. Також була мова про підтримування Єрусалимської громади.

Сьогодні науковці вважають «Собор Апостолів» не синодом у тісному розумінні. Водночас правильно сказати, що «собор» вже мав деякі елементи пізніших синодів- а саме:

а) Колегіальний характер;

б) Рішення під керівництвом Святого Духа і в імені Вселенської Церкви;

в) Намір зміцнювати єдність Церкви;

г) Універсальна тенденція;

д) Ієрархічний та «Єпископальний » характер, хоча треба додати, що єпископат у нашому розумінні існує тільки в ІІІ ст.

1.2. Синодальні структури.

Слід брати до уваги, що розірвання синагоги та Церкви було процесом, що тривав до ІІ століття. Також факт, що «Собор Апостолів» має єврейське коріння. Але в єврейській літературі слово «синод» зустрічається досить рідко і може означити різні варіанти: збір, як напр. товариства. Штембергер досліджував різні інституції, які традиційно вважаються як попередники синодів. Згідно раввінської літератури під час персидської окупації (тобто 6-3/2. ст. до нашої ери) був «Великий Синод» як «парламент» Євреїв.Але не маємо багато конкретних матеріалів про діяльність цього «синоду», після 67 до н.р. існував «Великий Санедрін – Синедріон» з 70 членами, що вважав себе представником Ізраїля. Це в типологичному розумінні може б було «синодом». Згідно раввінської літаратури після падіння Єрусалима (70) було створено «синод» в Явне щоб продовжити функції Синедріона й підтвердив канон св. Письма і унеможливлював християнам брати участь в молитвах синагоги. Для Штембергера так одноразовий синод