2.3.2.5 Екуменізм

Укр. єпископи в деякій мірі прийняли екуменічний виступ II. Ват. Собор, оскільки радилися про можливість обсерваторів з УРПЦ засіданнях Собору. Знаємо, шо так не сталося. Створено було комісію для опрацювання правильника екуменічної співучасті.

2.3.2.6 Літургійні питання.

На конференціях, літургійні питання були часто дискутовані. Засідання 1969році визнав українську мову офіційною літургійною мовою УГКЦ. Різні переклади богослужбових тескстів були підтверджені, єпископи також приймані рішення щодо скорочення богослужінь, святкування свят та дотримання постів.

2.3.2. 7 Священство i монашество.

Було обговорено питання одружених священиків. У 1969р. єпископи вирішили просити Папу відкликати заборону висвячування одружених кандидатів в Америці та Канаді. Але до тепер Конгрегація Східних Церков вважає заборони 1920-1930 років правосильними. хоча у деякій мірі «толерує» діяльність одружених священиків в діаспорі.

2.3.2.8. Пасторальні та катехитичні питання.

Єпископи прийняли деякі імпульси II Ват. Собору щодо тих питань. В Римі було створене український католицький університет, 1973р. комісія по радіопередачі в Україні.

2.4 Наради Єпископату (1976-1979рр.)

Між 1976 і 1979 р. відбулися три наради. Вони з точки зору тематики досить подібні до єпископських конференцій.

Із 1976 року починається період нарад єпископату УГКЦ.

Перша нарада відбулася з 9 по 11 грудня 1976 року. Дана нарада закінчилася аудієнцією 13 грудня 1976 року із Папою Павлом VI.

Друга нарада відбулася з 17 по 18 листопада 1978 року. Основна тема, якій було присвячено дане зібрання єпископів - це підготовка до 1000-літнього ювілею Хрещення Руси України. На даній нараді була встановлена комісія щодо ювілею.

Третя нарада відбулася з 19 по 20 вересня 1979 року. Також, як на попередній нараді основна тема – це 1000-літній ювілей. На цій нараді установлену комісію священичих та чернечих покликань.[Див.14.с.29]

2.5 Синоди скликані Римським Архиєреєм (1980-1989)

2.5.1 Ситуація.

Щодо Синодів слід згадати лист Папи Івана Павла II до Верховного Архиєпископа від 05 лютого 1980р. з поясненням, що Верховний Архиєпископ може скликати синоди, але що він мусить перед тим повідомляти Папу про зміст, теми і мусить зачекати згоди Папи. Коли українські єпископи з повідовленням після Синоду в кінці 1980р. торжественно засудили Львівський (Псевдосинод 1946р.) неканонічним. Московський Патріархат сильно протестував. Конгрегація Східних Церков раптом повідомила українських єпископів, що їхні документи без підтвердження Папою залишаються неправосильними. Папа, зважаючи на реакцію українських Єпископів, сам писав лист до вірних УГКЦ в цій справі. Хоча єпископи УГКЦ вважали реакцію римської курії також неприємною, вони досягнули «моральну перемогу», оскільки панічна реакція Московського Патріархату ясно показала, що саме існування УГКЦ може стати великою небезпекою для структур Московського Патріархату.[Див.5.сс.6-13]

2.5.2. Церковне Право

Тут варто згадати Статут Синоду єпископів. Під час нарад єпископи виразили незадоволеність браком регламенту й вирішили опрацювати статут. Був також брак відповідного органу для продовження синодальної справи між засіданнями Синоду. Таким чином 1982 було утворено «Секретаріат Св. Синоду українських єпископів», що розробляв статут Синоду. Щодо статуту можна виділити такі проблеми:

По перше брак відповідних джерел, оскільки тип Синоду не був досить відповідним до східних синодів: Священники могли бути членами Синоду. Треба було скликати синод, коли Верховний Архиєпископ з постанов Синодом вважав це потрібним, щонайменше раз в 20 років. В статуті УГКЦ тільки єпископи й інші місцеві єрархій могли брати участь в Синоді, скликання мусить бути щонайм. раз в 3 роках.

По друге, єпископи вважали скоріше непридатним минулий статут конференції єпископів, що сильно орієнтувався на латинські конференції.

По третє, статути Синодів інших католицьких помісних Церков не були досить відповідним до спеціфічної ситуації УГКЦ. Єпископи могли діяти тільки в діаспорі і щодо майбутнього треба було звертати увагу на проблему, що існуватиме більшість єпископів в діаспорі, які зможуть приймати рішення проти єпископів на Батьківщині.

На синоді 1983 р. отці синоду прийняли текст статуту, який- з деякими змінами був підтверджений Римським Архиєреєм на 7 років експериментальний.

Синод 1983 р. займався кодифікацією Права Східних Церков і закликав єпископів, передати схеми до ККСЦ не лише через латинські єпископські конференції, але також через Верховного Архиєпископа, щоб він міг включити їхні пропозиції до пропозицій від імені УГКЦ.[Див.14.с.31]

На другому синоді 1980 р. перший раз в історії УГКЦ чуємо про комісію по збору документів та матеріалів партикулярного права УГКЦ, хоча Синод не призначив членів комісії. Через 5 років комісія почала діяти. Синод 1987 р. підтвердив роботу комісії і поручив їй продовжити збір матеріалів.

2.5.2.1 Церква в Україні

На другому Синоді 1980 р. було утворено комісію для допомоги Церкві в Україні якій було доручено утворити підкомісії з інформації, душпастирської допомоги в Україні та інших країнах соціалістичного блоку та інші підкомісії. Синод 1985 р. постановив різні молитовні та благодійні акції щодо Церкви в Україні й подякував Папі за можливість використувати Радіо Ватикан для інформування вірних. Синод постановив встановити при Українському Католицький Університет центр, в якому збиратиметься матеріал про мартирологію і стан Церви в Україні та в СССР, Синод постановив «змагатися за волю і свободу УКЦ в Україні, тому не приймає штучно накиненої урядом «легалізації»: акти некатолицької церковної влади не мають для Української Католицької зобов'язуючої сили». Єпископи просили Папу щоб він написав окреме Послання до вірних УКЦ в 1988р. з нагоди Ювілею Тисячоліття Хрещення Русі-України.

Синод 1989 р. відбувався під час змагання УГКЦ за її волю в Україні. Оскільки Папа планував незабаром зустрітися, з М.