винятком виборів. Патріарх сам повинен скликати Синод й головувати на ньому, також всі єпископи зобов’язані брати особисто участь у Синоді. Синод скликається періодично, Патріарх за згодою Постійний синод може скликати Синод, якщо він вважає це необхідним для полагодження справ, які належать до компетенції Синоду. Також третина єпископів може вимагати зібрання Синоду. Якшо присутня більшість запрошених єпископів, сесія Синоду є канонічною. Найвищу законодавчу владу має тільли Синод Єпископів. Він також є найвищою інстанцією судової влади. [Див.2.Кан102]
3.3.1. Законодавча влада Синоду Єпископів
Згідно з первісним законодавством, Патріарх був найвищою законодавчою владою Церкви, але він міг виконувати функцію тільки в Синоді. Концепція ККСЦ зовсім інша, оскільки Синод Єпископів став єдиною законодавчою владою цілої патріаршої Церкви. Тобто у вселенскій Церкві Папа як такий має законодавчу владу, але в патріаршій Церкві закони видані колегіальним шляхом. Синод також визначає спосіб і час оголошення законів, до Патріархату належить проголошення законів і автентичне тлумачення законів аж до наступного Синоду.[Див.2.Кан110]
Оголошення законів вимагало підтвердження Папи, але тепер треба тільки висилати рішення Римському Архиєреєві. Тут треба помітити, що не мало рішень Синодів вимагають згоди чи поради Папи. Треба додати, що не лише Синод Єпископів є законодавча влада щодо патріаршої Церкви: Папа має право, прийняти закони як найвища влада католицької Церкви. Ще одне обмеження існує в кан 150: Єпископи поза територією своєї Церкви мають ті самі синодальні права та обов'язки як єпископ на території, але закони прийняті Синодом мають правову силу тільки в межах територій Церкви, за винятком літургійних норм, які набирають чинності повсюди.
3.3.2 Судова влада Синоду Єпископів
Перед оголошенням ККСЦ Патріарх був найвищою судовою владою, яку він виконував в співдії з іншими органами. Але влада була дуже обмежена владою Римського Престолу. Під час кодифікації ККСЦ виникли гострі дискусії шодо питання, чи Римський Престіл далі повинен вирішувати всі судові акти проти Патріарха, чи дати Синоду судову компетенцію над Патріархом. Погодженість не була можливою, і «отримавши директиву найвищої влади» комісія зберігала широкі компетенції Папи. В деяких випадках сьогодні є менше судових синодальних компетенцій ніж перед ККСЦ.. Синод Єпископів є найвищим трибуналом у межах території патріаршої Церкви. Хоча інші єпископи поза територією Церкви також є членами Синоду, Синод не має ніякої судової влади над ними.
3.3.1.4 Синод Єпископів як виборчий орган
3.3.1.4.1 Вибори Патріарха/Верховного Архиєпископа
Патріарх обирається Синодом усіх єпископів його Церкви, який повинен відбутися впродовж одного місяця, чи раніше, від дня, коли престол став вакантним. Під час виборів ніхто інший не може бути присутній у виборчому приміщенні, нікому не дозволяється втручатися у вибори.
Обраним є той, хто одержав дві третини голосів, хіба що патріарше право постановляє, що після відповідного числа голосування, принаймі трьох, достатньо абсолютної більшості голосів.[Див.2.Кан64-77]
Якщо вибори не відбулися впродовж 15 днів, справа передається Римському Престолові.
На виборах головує той, хто з поміж єископів був обраний на першому засіданні. На виборах слід дотримуватися всіх правил шодо виборів. Усі єпископи зобов'язані брати участь, найменше дві третини повинні бути присутні.
Якщо обраний є єпископом, тоді він відразу проголошується патріархом і проводиться інтронізація. Якщо ж обранний не є єпископом, але його кандидатура була попередньо схвалена папою на висвячення в єпископи, тоді його висвячують на єпископа, а потім проводиться інтронізація. Якщо кандидатура не була схвалена, її подають на розгляд Папи, зберігаючи таємницю. Якщо Папа схвалює її, то обраний висвячується і проводиться інтронізація. Таким чином Папа може перешкоджавати вибір невідповідних кандидатів.
Така практика не існувала в І-му тисячолітті, хоча було прийнято повідомляти папу про вибір нових патріархів.
Синод Єпископів якнайшвидше повідомляє Римський Престіл про проведення виборів, а Патріарх подає визнання віри та обіцянку вірності у виконанні свого уряду. Він також просить Папу про церковне єднання, до одержання єдняння він не може висвячувати єпископів ані скликати Синод Єпископів. Вибори Верховного Архиєпископа подібні до виборів Патріархів. Виняток стосується тільки однієї речі: Перш ніж Верховний Архиєпископ став інтронізованим, він мусить просити Папу затвердити його обрання.
3.3.1.4.2 Вибори Єпископів.
В І-му тисячолітті єпископи були вибрані Синодом, але в ході централізації латинської Церкви призначення єпискпоів Папою став правилом, особливо з ХІV ст. В латинському кодексі існували дві моделі призначення єпископів: Вибір кандидатів Синодом і підтвердження Папою або папське підтверження списку кандидатів, із якого Синод міг вільно вибирати нового єпископа. Нова орієнтація відбулося на II-му Ватиканському Соборі, який постановив, що Патріарху та Синоду належать призначення єпископів, з дотриманням правом Папи, в окремих випадках втручатися .
Згідно ККСЦ кандидатів у єпископи вибирають з тих осіб, які отримали попереднє Римського Престолу. Кандидати в межах території Церкви безпосередньо призначаються Патріархом, поза межами території сам Папа призначає одного з трьох запропонованих кандидатів.
Право висувати кандидатів належить членам Синоду Єпископів. Вони можуть збирати інформації від духовенства та мирян щодо гідності кандидатів. Синод розглядає кандидатів і на підставі таємного голосування складається список імен, який слід посилати до Римського Престолу для одержання assensus Папи. (Тут треба помітити, шо ККСЦ не говорить про confirmatio ні про схвалення. Це слово означає, що Папа підходить до рішення прийнятого синодом. Український переклад ККСЦ не чітко розрізняє між тими трьома поняттями. Раз дана згода для окремих кандидатів має силу поки не буде виразно відкликана. Щодо обрання єпископів поза межами території патріархату.