Вибори Синодом Єпископів є канонічним, якщо присутні дві третини єпископів. Для обрання вимагається абсолютна більшість голосів присутніх. Після трьох, безрезультатних голосувань проводиться четверте голосування тільки щодо двох кандидатів, які в третьому голосуванні отримали більшість голосів. При рівній кількості голосів голосування вирішуватися на користь того, хто старший пресвітерським свяченням, якщо ж вони рівні, тоді на користь того, хто старший за віком .

Якщо обраний є той, на кого дав згоду Римський Престіл, Патріарх повинен повідомити його про це: якщо обраний приймає: вибір, що він повинен зробити протягом 8 днів, його відразу висвячують і про його обрання повідомляють Римський Пристіл. Якщо він не приймає вибору, то втрачає усі права, але може знову висуватися єпископами на обрання.[Див.2.Кан185]

Якшо обраний ще не отримав згоди Римського Престолу Патріарх повинен повідомити про це Папу; справа залишається відкритою то тих пір поки від Римського Архієрея не прийде згода або відмова щодо обраного .

3.3.2 Постійний Синод

Постійний Синод належить до патріаршої курії. Він складається з патріарха і чотирьох єпископів, призначених на п’ятирічний термін.
Троє з них обираються Синодом Єпископів, а одного іменує Патріарх .У той самий спосіб призначається чотири єпископи, які б поперемінно заміняли членів Постійного Синоду.

Патріарх повинен скликати Постійний Синод принаймі двічі на рік або частіше, згідно з партикулярним правом, або будь-коли для вирішення невідкладних питань. Помісні Церкви не можуть додати інші норми щодо скликання, і також не можуть додати інші умови, за якими Патріарх потребує згоди. В ККСЦ Патріарх у 34 випадках потрбуе згоди, за 10 випадках поради Постійного Синоду. Щодо своєї компетенції Постійний Синод в ККСЦ досить відрізняється з «класичного» постійною Синоду. Подібно до латинського кодексу також в ККСЦ Постійний Синод має функцію обмежувати владу Патріарха таким чином, що він потребує згоди чи поради Постійного Синоду у важливих справах. Можна характеризувати Постійний Синод «конгрегацією» Патріарха. [Див.2.Кан115]

3.3.3 Патріарший Собор

Собор є дорадчим органом Церкви свого права, тобто колегіальним, а не синодальний орган у тісному розумінні синодальності. Собор очолюваний Патріархом, який надає допомогу Патріархові й Синодові Єпископів у полагоджуванні справ суттєвої ваги, особливо для належного укладення форм і способів апостольства, а також церковної дисципліни відповідно до існуючих обставин часу, зважаючи на загальне добро власної Церкви, а також, на загальне добро всієї території, де існує багато Церков свого права. Завдяки ІІ -му Ватиканському Собору Церква наголошувала необхідності влучення мирян до активного життя в Церкві та передбачила пастирські ради також і на національному рівні. Собор повинен скликатися принаймі раз на 5 років, а також, коли за згодою Постійного Синоду або Синоду Єпископів, Патріарх вважає корисним. На Собор слід скликати крім Єпископів, представників монастирів і католицьких університетів та семінарій з кожної єпархії одного з пресвітерів, ченців, а також двох мирян. Можна також запросити осіб інших Церков свого права і спостерігачів з некатолицьких Церков. [Див.2.Кан140-145]

3.3.4 Співвідношення синодального і патріаршого авторитету.

Під час кодифікації ККСЦ кодіфікаційна комісія дискутувала питання співвідношення між первоієрархом та синодом. Комісія старалася дотримати рівновагу між двома позиціями: Не хотіла деградувати Патріарха до «архиєпископа латинської архидіокезії, але також не хотіла робити Синод помічним органом «маленького папи». Комісія вважала акумулацію церковної влади у Патріархії і зменшування влади Синоду не відповідним ні до традиції ані теперішних обставин. Рішення комісії було, як вона сама виявила досить прагматичним та старалася чітко описувати норми закону, яка обмежує владу патріарха але як і ІІ Ватиканський Собор - не хотіла вирішити питання, чи Патріарх чи Синод вища інстанція . Вирішення питання стало неможливим не тільки через контроверсійних думок. Комісія була свідома, що відношення між первоієрархом та Синодом в різних східних Церквах дуже відрізняється, не тільки в Церквах візантійьскої традиції, але особливо в інших східних Церков. Таким чином можна сказати шо прагматичний підхід комісії не був лише компроміс, але показує також повагу шодо різних церковних традицій.

Концепція синодальності в ККСЦ критикувалася з двох боків: Деякі автори вважали, що позиція Патріарха в ККСЦ сильніша аніж в теперішніх статутах православних Церков. З другого боку, наприклад Й. Гаджар вважав авторитет Патріарха надто слабим. Третій напрямок репрезентований

Г. Недунгаттом який бачить в тих контроверсіях підтвердження факту, що ККСЦ має зрівноважену позицію. Він помітив, що середньовічний розвиток в деяких східних Церквах, де багато церковних і світських прав стали компетенціями Патріарха, не були, керованими богословськими думками, але результат позиції Церков в мусульманських правових системах, де Патріарх був одним офіційним репрезентантом своєї Церкви. Однак ККСЦ хотів відновити стару синодальну Структуру в світі еклезіології II Ватиканського Собору. Реформи кодіфікаційної комісії ККСЦ, які укріпили авторитет єпископату в порівнянні з Патріархом робили деякі проблеми в Церквах, де Патріарх раніше мав сильну позицію.

В православних Церквах існують дуже різні варіанти синодальності. Також Східні Католицькі Церкви не складають єдиний блок. До них належить 22 Церкви александрійської, антіохійської. вірменської, халдейської та візантійської Традиції з різними особливими помісними традиціями. II Ватиканський Собор постановив в декреті Oriental Ecciesiarum щоб традиції кожної помісної Церкви зберігалися непошкодженими. II Ватиканський Собор доручив кодифікацію східного церковного права для відновлення тих особливих традицій.

Також треба висловити, що багато синодальних структур теперішних православних Церков мають сучасний характер і досить відрізняються від класичної синодальної типології І тисячоліття. Не можна спрощувати питання,