наскільки треба відновити традиції І тисячоліттяу Східних Католицьких Церквах та наскільки треба звертати увагу на теперішні обставини через прийняття нових моделей наших православних Сестер-Церков.
Можливість, регулювати деякі питання партикулярним правом не може ховати, що таких можливостей в сфері синодальності дуже мало і лише стосуються до маргінальних питань. Таким чином в ККСЦ існує тільки одна модель синодальності для всіх патріарших та верховно-архиєпископських Церков. Можна в результаті вважати синодальну концерцію в ККСЦ зрівноважену, але проблема залишається актуальною, що таким чином не можна брати до уваги традиції окремих східних Церков.
IV. Актуальні правові проблеми
4.1 Секретаріат Синоду
Синод Єпископів 1997 схвалив Правильник Секретаріату Синоду Єпископів УГКЦ . У своїй доповіді на синоді 1999 р. Владика Любомир говорив про Секретаріат: «Наш Статут та пізніша додаткова резолюція з 1997 р. дуже нечітко і невиразно представляють завдання секретаріату. В якийсь спосіб він стає дублікатом Патріаршої курії-виконавчого органу. Через таку неясність характеру та завдань не знати, хто остаточно відповідає за тематичну програму синодальних сесій, Патріарх чи Секретар. Чи є секретаріат зосереджений на технічній чи на змістовій підготовці? Чи має він виконавчу владу? Якшо так, то де є границя розмежувань відповідальності Секретаря, Курії, Постійного Синоду і самого Патріарха, як такого. Існтитуцію Секретаріату треба перевірити і чітко визначити, його завдання, а особливо, цілий характер. Наш дотеперішній досвід не був найкращий. Я ставлю собі також питання, чи треба, шоб секретарем синоду був єпископ. Якщо завдання є технічні, не тематичні, то, здається, що ні». Не знаю, наскільки структуральні проблеми або деякі антагонізми між різними органами Церкви переважають цій критиці. Але треба помітити, шо може стати дуже проблематичним, якщо лише динамічний орган вважаєтсья компетентним шодо змістової підговкд синоду, оскільки секретаріат може стати силою , яка фактично вказує синоду шо треба робити. Синод 2001 р. в деякій мірі уточнив завдання Секретаріату: Він повинен подбати, шоб кожен член Синоду за 6 тижнів до початку Синоду мав на руках усі наявні матеріали, підготовлені Синодальними комісіями.
Можемо зробити висновок, шо ті акти відбувалися коректно. Ці непевності стосовно синодальних рішень зрозумілі, якшо брати до уваги, шо новий кодекс церковного права починав діяти, коли УГКЦ виходила з підпілля і її церковні органи мусили крок за кроком ознайомитися з новою правовою ситуацією. Але на майбутнє необхідно чітко розрізняти між компетенціями різних церковних органів.[Див.5.сс.52-53]
На фактичному рівні деякі правові проблеми стали релятивним. Синод Єпископів 1992 прийняв деякі літургійні рішення, хоча вони мали
V. Хронологічний огляд Синодального життя в УГКЦ 1990-2002 pp.
5.1.Надзвичайний Синод у Римі.
Ієрархія УГКЦ могла вперше після 1946 р. публічно зібратися і робити перші кроки щодо реорганізації церковного життя. Папа Іван Павло II. реагував на нову ситуацію і скликав єпископів підпільної Церкви та діаспори на Синод у Римі. Цей Синод був першим пленарним засіданням українського єпископату після 1932. Присутніми були крім Верховного Архиєпископа 10 єпископів з України, 10 з Америки та Канади і 10 з інших країн. Синод не був тільки скликаний, шоб дбати про найважливіші кроки реорганізації церковного життя, але шоб обрати трьох кандидатів наступника Верховного Архиєпископа. Але отці Синоду відхилили рішення, «прохаючи більше часу для застанови та роздумів, бо владики з України ще недостатньо ознайомлені з діаспори».[Див.5.сс.6-9] 5.2 ІІ Надзвичайний Синод у Римі.
Цей Синод був також скликаний Папою шоб обирати трьох кандидатів наступника Верховного Архиєпископа, але єпископи знову не обрали нового Верховного Архиєпископа. 26 єпископів брали участь. Цей Синод містить в собі досить ширший спектр тем ніж останній. Синод займався єпископськими призначеннями, збудуванням церковної організації та правовими питаннями.[Див.5.сс.11-14]
5.3. Синод Єпископів УГКЦ у Львові.
Із 16 по 31 травня 1992 року відбувся Синод у м.Львові. Цей Синод є першим синодом, що був скликаний Верховним Архиєпископом на території України. Спектр синодальних тем ширший ніж на останньому Синоді. Синод Єпископів прийняв рішення шодо створення нових єпархій, шодо літургійних питань, шодо стосунків з латинською церквою. Синод також постановив скликання Собору УГКЦ в 1995р. необхідно подати, що часткове підтвердження рішень Синоду Римським Престолом відбулося 12 липня 1993 року.[Див.5.сс.15-20]
5.4. Синод у Львові 20-27 лютого 1994 р.
Синод прийняв рішення шодо території УГКЦ, церковних органів та підготовки святкувань із нагоди 400-річчя Берестейського та 350 річчя Ужгородського відновлення церковної єдності, що мали відбутися в 1996 році.
5.5. Синод у Римі 16-25 листопада 1995р.
Синодом 1995 року розпочалися святкування церковної єдності в Римі. Синод схвалив Статут Синоду Єпископів і вирішив різні питання церковного життя.[Див.5,сс.25-27]
5.6. Синод у Львові 14-21 жовтня 1996р.
Цей Синод був особливо плідним. Отці Синоду прийняли 60 рішеннь, майже в три рази більше ніж минулого разу. Відбулися також важливі зміни в керівництві УҐКЦ: Владика Любомир Гузар став єпископом-помічником Львівської Митрополії з делегованими повноваженнями, тому що Верховний Архиєпископ Мирослав Іван Любачівський був дуже важко хворим і не міг виконувати всі обов'язки голови УГКЦ. Факт, що пасторальна орієнтація і конкретність рішень Синоду були досить сильніші ніж на минулих синодах, полягає в тому, що перед Синодом відбувався Собор УГКЦ. Синод міг прийняти пропозиції Собору, і таким чином перший раз з 1990 р. синод прийняв рішення щодо богословської освіти, виховання семінаристів, душпастирства та катехизації. Синод також вирішив питання екуменізму, літургійної справи та стосунків з Українською державою.[Див.5,сс.29-34]
5.7. Синод у Крехові 14-20 вересня 1997р.
Цей перший Синод, шо очолював владика