5.8. Синод у Крехові 1-10 вересня 1998р.

Синод прийняв рішення шодо літургійних, душпастирських і катехитичних питань, шодо богословської освіти та монашого життя. Синод застановився над рішенням Собору, який відбувся попередньо.

5.9. Синод у Львові 1-8 вересня 1999р.

Список рішень досить короткий. Синод прийняв «катехитичнии правильник», актуальні справи. З повідомленням секретаріату Синоду вперше офіційно згадувано про дискусії, шоб змінити назву Церкви на «Київська Католицька Церква», проте це були тільки дискусії

5.10. Синод у Бучачі 10 липня 2000р.

Синод прийняв проект Партикулярного Права, як експерементальний підтвердив діяльність Синоду Єпископів Києво-Галицької Митрополії і опублікував проект «Екуменічної Концепції УГКЦ». Синод також прийняв рішення щодо богословської освіти і вихованням УГКЦ

5.11. Синод у Львові 24-28 січня 2001р.

Синод був скликаний після смерті Верховного Архиєпископа Мирослава Івана (14.12.2000) щоб вибрати нового Верховного Архиєпископа. 26 січня 2001 р. папа підтвердив вибір владики Любомира Гузара.

5.12. Синод у Львові 1-5 липня 2001р.

Синод очолюваний новим Верховним Архиєпископом владикою Любомиром Гузаром. Синод прийняв рішення щодо церковної організації, душпастирства і богословської освіти. Синод підтвердив 146 канонів нового «Партикулярного Права», яке ще не оголошене.

5.13. Синод у Києві 7-12 липня 2002р.

Перший Синод в Києві, який прийняв рішення щодо церковної організації, церковного права і третьої сесії Собору, що відбувався перед Синодом,

VI. Збудування церковних структур

6.1 Правові забезпечення

Хронологічний огляд рішень Синодів показав, що Синоди між 1989 і 1990 особливо займались відновленням найголовніших церковних структур. Синод 1991 займався різними правовими питаннями: Синод доручив опрацювання цивільного статуту УГКЦ для державної реєстрації Церкви. Статути УГКЦ були визнані на рівні респбуліки, і реєстрація УГКЦ стала дійсною з 28. 05. 1991. Синод 1991 р. також доручив опрацювання «спеціальне право», тобто канонічні норми шодо юрисдикції Верховного Архиепископа над вірними поза межами території УГКЦ. Отці Синоду також обговорили підготовку Партикулярного Права .[Див.5,с.25]

В рішеннях Синоду 1995 р. що Синод не схвалив проект «Статуту Патріаршої Курії УГКЦ», «відкинувши його як такий, який протирічить церковним законам. Синод схвалив постанову відкликати цей проект Статуту з усіх державних інстанцій України, де він був представлений до затвердження».

6.2 Територіальні структури УГКЦ в Україні

Щодо збудування територіальних структур УГКЦ варто розрізняти три рівні: а. утворення нових Єпархії та Екзархатів, б. Київсько-Галицька Митрополія й утворення митрополичого Синоду , в. УГКЦ як Церква, яка чекає визнання як патріарша Церква. Оскільки в відповідних рішеннях ці три рівні часто змішані, хочу насамперед дати короткий хронологічний огляд.

В рішеннях Синодів 1990 і 1991 pp. знайдемо тільки питання щодо реорганізації єпархії в західній Україні. Питання території УГКЦ було перш тематизовано на Синоді 1992 р. в контексті прохання до Папи, визнати УГКЦ як патріархат. [Див.5,сс.15-22] Єпископи просили Папу про створення Патріархату на території української держави з титулом Патріарха Київського і Галицького. З пасторального листа Верховного Архиєпископа Мирослава Івана з 2 лютого 1993 знаємо, шо Римський Престіл не схвалив рішення минулого Синоду. Верховний Архиєпископ скаржився про невизнання патріархату, шо він важав найголовнишим правом завершення структур помісних церков. Він також підкреслив, що УГКЦ має неперервність щодо давньої Київської Церкви і таким чином вважає також східні українські території її власною церковною територєю. 12 липня 1993 Римський Престіл підтвердив рішення Синоду 1992 р. за винятком прохання створити Чернігівсько-Вишгородську єпархію. Конгрегація Східних Церков закликала єпископів УГКЦ аргументувати прохання Патріархату, і найперше з'ясувати розмір території УГКЦ. Але Синод Єпископів УГКЦ 1994 р. просив Римський Престіл розширювати юрисдикцію Верховного Архиєпископа на цілу територію України й випрацював аргументацію шодо тих питань, опубліковану під назвою «Матеріали до вивчення території УГКЦ». Цей документ інтерпретує буллу Папи Пія VII. In universalis Ecclesiae regimine (1807p.). В той час три західні єпархії були відокремлені від Київської Митрополії шоб створити Галицьку Митрополію. Права і юрисдикція Київського Митрополита перейшли на Галицького Митрополита Цей аргумент є важливим, тому що Греко-католики не змогли продовжувати діяльність Київської Митрополії, територія якої стала в 1839 р. частиною Російської імперії. Документ Синоду займався питанням, чи Київська Митрополія після тих часів стала лише вакантною, або переставала існувати на підставі самого права «ipso iure», якшо вона не діє протягом ста років. Єпископи аргументували, що неактивність через насильство не має юридичних наслідків, і в роках 1907/08 Митрополит Андрей Шептшдький хотів адмініструвати ці території згідно дорученням Папи Пій X. Після зважування душпастирської та екуменічної ситуації Синод цитує рішення Синоду 1992 р., що територія УГКЦ є та, що обіймає сьогоднішні політичні кордони України і всі єпархіальні території. Єпископи вважали, що з огляду на численні греко-католицкі громади на східній Україні є обов'язок УГКЦ дати їм належну душпастирську опіку. Але згода до пропозиції Римського Престолу створити Екзархат означало б, що східна територія України і також столиця Київ є поза територією УГКЦ. Однак, пропозиція УГКЦ є: