Християнські ідеали та цінності українського народу в морально – духовному вихованні молоді

Митрополит Андрей Шептицький писав: „Пам’ятайте, що християнське виховання є більшим добром, ніж усі добра світу! Коли б ви навіть не мали, що лишити своїм дітям, -- то як тільки подали їм справжню побожність, як тільки навчили чесної праці та правості, як тільки встерегли їх від неморальності, -- то лишаєте їм у спадщині найбільше добро, яке тільки можете їм дати.” Такими словами звертається Митрополит Андрей до батьків, котрі є першими і найголовнішими вихователями своїх дітей.

Виховання — це процес повільний і непростий, що вимагає комплексного, системного підходу, тобто пов’язує багато різних компонентів .

Виховання – це постійний процес, в якому вихователь допомагає дитині пізнавати свої можливості, здібності, зацікавлення ; показує, як і для чого жити, щоб ставати людянішою. Іншими словами, покликання будь-якого вихователя, чи то батьків, чи то вчителів, чи кожного, хто має відношення до виховання, -- це виховувати серце людини. Реалізація такої делікатної справи в свідомості українського народу просто немислима без християнських ідеалів та цінностей. Культура українців дуже глибоко переплетена з традиціями християнського світу. Говорити сьогодні про виховання української молоді без християнських ідей – це вже неприродньо, бо незважаючи на сумні реалії теперішнього часу щодо духовної кризи, українська молодь черпала і черпає у християнстві ідеали для наслідування. Основна мета християнського виховання – це розкрити в дитині образ Божий, допомогти їй звільнитися від влади гріха. Християнська етика вчить нас, що кожна людина створена на образ і подобу Божу, що у її серці закладений глибокий талант любові. Людина у своїй сутності покликана любити. Це її дар і завдання. Християнське вчення показує, якою є справжня любов, як її можна досягнути, як наше життя нерозривно пов’язане з Богом.

Перша школа морального та релігійного розвитку – це сім’я. Сім’я – це первинне середовище, в якому розвивається особистість дитини, де контакти з іншими безпосередні, тому що це єдине місце, де одні спостерігають за іншими, взаємно пізнаючи добрі та погані сторони. Досвід, здобутий у батьківському домі, залишає свій глибокий слід у психіці та пам’яті людини. З родинного дому виносимо у світ певні норми, засади, мораль і вони стають частиною загальних норм суспільства.

Сім’я – це спільнота, підставою існування якої є взаємна любов. Досвід любові є фундаментом сімейного життя. За плекання цього дару у сім’ї несуть відповідальність батьки. Саме вони відповідають за те, щоб їхнє сімейне вогнище любові, поваги та взаєморозуміння не погасло. Завдання батьків найперше полягає в навчанні пошани і розуміння інших, вміння спілкуватись та перебувати разом з іншими, а також батьки несуть відповідальність за духовний розвиток дитини.

Виховання в дітей любові до Бога починається зі святої тайни Хрещення і Миропомазання. Прийнявши їх, дитина стає храмом Святого Духа, Божою Дитиною, звільнившись від первородного гріха. Через тайну Хрещення кожний отримує ласку іти дорогою Божої любові та опіки. А щоб мати для цього силу, уділяється Тайна Миропомазання, через яку ми отримуємо сім Дарів Святого Духа: розум, мудрість, знання, раду, кріпость, страх Божий, побожність. Українська родина має у своїй історії цей християнський звичай уділення Святих Тайн Хрещення та Миропомазання, хоча, можливо, не усвідомлює відповідальність за неї. Виховання дитини в побожності, тобто в усвідомленні синівської любові до Бога ( Бог – мій Творець, а я його дитина; Бог – є любов, а я не можу по - іншому себе вести, як тільки з любов’ю до всіх ) та в страсі Божому, тобто не Бог страшний, а боятися вчинити зло, в християнському розумінні – це першочергове завдання вихователів.

Участь у Святих Тайнах Покаяння ( Сповідь ) і Пресвятої Євхаристії допомагає дитині йти доброю дорогою в житті.Через Сповідь і Причастя людина здатна докорінно змінювати свою поведінку на краще. Віра в Божу любов і Боже милосердя спонукує нас до нового примирення з Богом в разі гріховного упадку. Ця практика в традиціях українського народу тягнеться з давніх – давен і має духовну силу.

Покуття, лампада чи свічка перед іконами, спільна молитва з мамою і татом, братами і сестрами, приготування до свят ( прикрашення ялинки, приготування куті, вивчення колядок, розмальовування писанок, приготування пасхального кошика ), участь у Святих Тайнах, участь у Святій Літургії, вивчення катехизму, читання Святого Письма, прощі до Святих місць – це незамінні чинники в релігійному та духовному вихованні дитини.

Виховати дитину розумною, розсудливою, мудрою,-- це навчити її дотримуватися Божих Заповідей.” Прагнеш мудрості? –Дотримуй Заповіді, і Господь тобі її щедро надасть.” ( Сираха 1, 26 ).Коли Святе Письмо стає настільною книгою родини, Божі Заповіді – дороговказом у житті, така людина направду є щаслива, бо розуміє, що життя може бути гарним, світлим, незважаючи на різні труднощі, бо будує свій світогляд не на цінностях земного життя, а на цінностях духовного життя, підвалини якого залишив нам Ісус Христос. Погляд Ісуса цілком протилежний до матеріального сприйняття світу. Глибина духовних цінностей криється у Нагірній Проповіді Ісуса Христа:

--блаженні убогі духом, ті, що повністю залежні від Бога, порожні від гріха;

--щасливий той, хто лагідний, хто не вміє гніватися;

--блаженний той, хто засмучений через несправедливість,