--блаженний той, хто голодний і спраглий справедливості, хто милосердний і співчутливий до інших; хто має чисте серце і чисті думки ; хто творить мир і спокій; хто переслідуваний за правду.

Погляд на життя, який передають батьки та вихователі має бути глибоким. Авторитет вихователя не у владі, а у служінні. Для того, щоб бути авторитетом, потрібно спершу навчитися самому піддаватись авторитету. Найкращий приклад цього показує сам Ісус Христос. Ісус виконує те, що говорить, практикує те, чого вимагає від інших. Дитина набагато більше вчиться з прикладу, аніж з слів. А приклад—це відповідність між словами та вчинками. Ісус Христос довіряє тим, кого навчає. Діалог є справжнім, коли дивимось позитивно на іншу особу, любимо її такою, якою вона є, віримо в її здібності бути кращою. Коли Ісус розказує притчу про блудного сина, то вчить нас також бути милосердними у ставленні до дітей з негативними вчинками. Через діалог, через уважне слухання, розуміння, тепле ставлення, спробу зважити всі ” за „ і всі ”проти „ . Дитину треба вчити відповідальності за свої вчинки, тобто давати їй можливості оцінювати, зважувати, робити висновки. Справжні людські стосунки вимагають стабільності та відповідальності. Коли дитина у процесі розвитку глибоко усвідомлює себе, ким вона є і для чого, тоді вона прямує до духовного життя. Саме вмінню бути собою, приймати свою історичну та особисту відповідальність і вчить справжня моральність.

У міру зростання науково-технічного й виробничого потенціалу людства, підвищення здатності людини впливати на стан навколишнього буття і на кардинальні умови власного існування дедалі важливішою стає власне моральна спрямованість її конкретних дій, чимраз більшого значення набуває те, яким саме цінностям підпорядковує вона свою зростаючу могутність.

Сфера моральності – це не тільки проблеми обов’язку, свободи, відповідальності, це також глибокий і неповторний світ суб’єктивних переживань, ідеалів та прагнень, невичерпної діалектики людської душі. Це одвічні питання добра і зла, сенсу життя і ставлення до смерті, честі й гідності людини, сорому й совісті, любові й співчуття. До цієї галузі належить і цілий комплекс проблем людської діяльності та між людських стосунків.

Ось вже більше двох тисяч років третина людства нашої землі наслідує ідеали християнства, котрі надали нової сили і змісту проблемам моральності. Найбільш сприятливим середовищем для реалізації цих ідеалів є найвища цінність людського буття – любов. Любов золотою ниткою вплітається у наше життя від раннього дитинства і аж до глибокої старості, наповнюючи його змістом і цілеспрямованістю. Вона без сумніву являє собою зв’язок усіх людських учинків, які у ній і для неї здійснюються. І що найважливіше – через любов і у любові пізнається Бог, оскільки Він і є Любов. Однак ця найбільша людська цінність втрачає свою істинну вартість завдяки втручанню у її суть зматеріалізованого людського розуму, який інтерпретує це поняття на власний розсуд. І хоча все людство на перший погляд, боротиметься за свободу, мир та справедливість, однак реально по усій землі розгорятимуться тільки війни, насилля та ненависть. Причиною таких непорозумінь є власне викривлення цієї цінності, оскільки у самій її зміст кожен вкладає своє, часто користолюбиве і егоїстичне розуміння.

Працю педагогів можна порівняти з працею сіяча, який засіває в душу дитини зерна правди, добра, справедливості, чесності, милосердя і любові. Однак „пісна” земля навіть після вкинутого в неї найкращого добірного зерна позбавляє його первинного змісту та сили, народжуючи збіднілі та гіркуваті плоди. Подібно ж і хвора людська свідомість усі світлі ідеї, думки та наміри обмежує, спотворює, позбавляє онтологічної цінності. Тому незважаючи на „інтенсивну” євангалізацію молоді, ми ,педагоги, не завжди пожинаємо очікуваних плодів. Отож у процесі виховання заслуговує на увагу також і психологічний аспект людського буття.

Не уникай піти до церкви кажучи:

-НАДВОРІ СПЕКА,-А НА ФУТБОЛІ СПЕКИ НЕМАЄ?

-Так холодно надворі !- А в церкві так тепло і приємно !

-Я такий убогий ! –За вхід до церкви грошей не беруть .

-Я багач ! –Цьому можна запобігти .

-Ніхто мене до церкви не запросив .-А в кіно або театр запрошення треба ?

-У мене малі діти.-Господь дітей любить .

-Там стільки лицемірів!-Ти ж їх стрічаєш усюди щоденно.

У мене ж гості !-Вони поважатимуть тебе,коли ти їх попросиш піти із собою або попросиш почекати , заки ти повернишся .

-У мене немає відповідної одежини !-У церкві виставки моди немає.

-У церкві завжди просять грошей.-Та й у харчовій крамниці грошей треба дати.

-Піду може пізніше .-А що буде , коли того” пізніше”не побачиш?

ПРО ХВОРОБИ ТІЛЕСНІ, ДУШЕВНІ І ДУХОВНІ

ПРАВОСЛАВ'Я І МЕДИЦИНА

Душевні хвороби

(Продовження. Початок у №6)

Це хвороби, які пов'язані зі зміною стану психіки людини, і які не вкладаються в звичні рамки визначення захворювань.

Душа, психіка - це життєва сила, яку не збагнути і не пояснити людським розумом, і дана людині Богом: “І створив Господь Бог людину з праху земного, і вдунув в лице її подих життя, і стала людина душею живою” (Бут. 2, 7).

У Святому Письмі ця життєва сила називається душею - “психи”, “аніма” (греч.), “непеш” (євр.), духом - “спірітус” (лат.), “руах” (євр.).

Душа вічна, незалежно від того, що відбувається з тілом. Про вибраність, винятковість, перевагу людської душі пророк Мойсей говорить що, якщо тіло людини і душі тварин (Бут. 1, 20, 24) Бог створив з праху земного Своїм Творчим “хай буде”, то для створення богоподібної людської душі Він не використав нічого з