Протягом VII—XIV ст. у Тібеті виникла і набула поширення така форма буддизму, як ламаїзм (лама — чернець) (20,6 млн). Ламаїзм, поряд з істинами буддизму, пропагує антинаукові уявлення про світ, про надприродні сили. На території Російської імперії лами з'явилися у 90-х роках XVII ст. Вони прийшли з Монголії, після її окупації маньчжурськими військами (Цинська імперія). На початку XVIII ст. вони створили кілька релігійних центрів — дацанів.

Головним канонічним текстом ламаїзму є Ганд-жур — збірка "одкровень" Будди (108 томів), а також Данджур — переклад буддійських вчень (225 томів).

Ламаїзм надає Будді атрибути вищого божества — творця, "істинної сутності світу". Пантеон ламаїзму включає в себе будд, ідамів (божества-охоронці), джар-мапалів (захисники віри) та інші фантастичні образи.

Без вчення Будди неможливе спасіння, вчить ламаїзм, але викласти це вчення може лише лама, чия допомога є необхідною умовою досягнення блаженства і позбавлення гріхів. Шанування лами розглядається як шанування самого Будди.

Вищий лама (далай-лама) шанується як земне втілення Бодхисатви-Авалокі-Швари. Тібетський верховний лама (панчен-лама) вважається живим буддою Амітабхи.. Буддійська людність в Росії має три відділення — бурятське, тувинське і калмицьке на чолі з Центральним духовним управлінням буддистів Росії (дацан у с. Іволга, в 40 км від м. Улан-Уде).

Дзен-буддизм — один з різновидів буддизму. Засновником цього напряму, який став за останні ЗО років предметом широкого інтересу в СІЛА та Західній Європі, вважається індійський монах Бод-хідхарма, який начебто прибув у 520 р. до Китаю і заснував там особливу "езотеричну", тобто призначену лише для вузького кола "посвячених", школу буддизму. Ця школа отримала назву чань-буддизму. "Чань" (японське — "дзен") є модифікацією терміну, що передається в японській та китайській мовах поширеним у буддизмі санскритським словом "дх'яна" — споглядання.

Розглянемо монастирський дзен-буддизм. Монастир був і залишається основною формою відтворення дзен-буддизму. Життя монастиря починається звичайно о 3 годині ранку. Снідають поночі, обідають о 10 ранку, вечеряють о 4 годині дня, причому в їжу вживають лише рис, ячмінь, бобові, овочі. Роздача і прийом страв здійснюються за складним ритуалом і супроводжуються великою кількістю дій, що мають символічний зміст. Шсля сніданку всі приступають до роботи: це — прибирання приміщень і монастирського дворища, праця на землі, що належить монастирю, тощо. Фізична праця — невід'ємна частина монастирського побуту, однією з вимог якого є: "День без роботи — день без їжі". Розпорядок дня включає також співбесіди з наставниками, які супроводжуються ритуалом.

Цей розпорядок певною мірою змінюється в періоди інтенсивних духовних сесій, які провадяться щомісячно протягом 7—8 днів. Під час сесій сеанси споглядання тривають по 17—18 годин на добу. Ченці сидять у позі лотоса, розслабившись і напівприкрив-ши очі. їхня мета — досягти високого ступеня зосередження, втратити відчуття особистого "я" і зануритися у абсолютне "бездум'я", віддатися Пустоті й Абсолюту. За учнями спостерігає чернець, який походжає по залі й бамбуковим кийком б'є по спинах тих, хто втомився.

Вивчення дзенської премудрості в монастирі триває в середньому 10—12 років.

Дзен-буддизм наприкінці 50-х років XX ст. охопив широкі кола інтелігенції та студентство, а через десятиріччя — дрібнобуржуазні верстви Західної Європи. Творча інтелігенція пов'язала з дзен-буддизмом надії на духовне оновлення, на отримання повноти буття, безпосередньої волі. Різноманітні течії битни-ків та хіппі вбачали в ньому ідейне виправдання морального нігілізму,, побутової розпусти, повну зневагу до соціальних обов'язків. Добропорядні обивателі намагалися в цій модній течії знайти ефективний засіб психотерапії, здатний послабити тиск "безглуздого світу" як альтернативи кризи європейської культури. 1 нарешті, свою роль відіграла добре поставлена реклама, яка подавала дзен як панацею від усіх хвороб сучасного світу.

На сучасному етапі розвитку людства важливу суспільно-політичну й культурну роль буддизм відіграє у країнах Індокитайського півострова. За винятком В'єтнаму, в усіх інших країнах Індокитаю поширений хинаянистський буддизм. У Бірмі, Камбоджі, Таїланді, Японії буддизм виступає як державна релігія. В Таїланді король вважається головою буддійської церкви, всі чоловіки обов'язково перебувають певний час у монастирі. У Бірмі буддизм є пануючою релігією, але частина населення сповідує інші релігії.

На грунті широких демократичних рухів в країнах Азії намітилася тенденція до зближення буддійських церков і окремих сект. На буддійському з'їзді в Ко-ломбо (Шрі-Ланка) у 1950 р. було утворено "Всесвітнє братство буддистів". Резиденцію "Виконавчого комітету" пізніше було перенесено до Бірми, а потім до Таїланду. Комітет, незважаючи на основну ідею буддійського віровчення, бере активну участь у міжнародній політиці, відображає настрої народних мас, особливо у їхній боротьбі за мир.

Християнство. При вивченні цієї, другої світової релігії необхідно зазначити, що за змістом вона тісно пов'язана з іудаїзмом. Християнство зародилося в середині І ст. н. е. в східних провінціях Римської імперії за часів глибокої кризи рабовласницького ладу. Внутрішня ситуація в імперії відзначалася напруженістю: постійно точилася боротьба між рабами і вільними, багатими і бідними, загарбниками і підкореними.

Поразка народних рухів породжувала настрої відчаю, беззахисності, надії на допомогу надприродних сил. Породжене загальним економічним, політичним,