З позицій багатьох релігій зловживання природою з метою миттєвого споживацтва несправедливе, аморальне і неетичне.

Звичайні люди часто роблять те, що виправдано з позицій їх релігійних вірувань. Тому для глобальної охорони природи, як справедливо вважає американський екофілософ Б. Келлікот, надзвичайно важливо виділити екологічну етику із багатьох релігій, сформувати її з позицій різноманітних священних текстів. Причому тут важливі не тільки базові тексти Біблії, Корану, Талмуду і т. д., але і інші релігійні джерела: апокрифи, писання святих, роздуми сучасних теологів, народні релігійні вірування. Важливе значення має також екофілософська інтерпретація цих джерел.

Релігія може пробудити в людях свідомість, відмінну від матеріалістичної. Релігія допомагає усвідомити, що контроль людини над живим і неживим світом не є безмежним. Релігія переконує. Що людське життя не можна міряти матеріальними благами і ціль життя не полягає в максимальному споживацтві. Релігійні переконання є справжньою мотивацією для активної участі в програмах спрямованих на охорону природи. Релігійний імпульс, очевидно, дуже глибоко закорінений в людині. Прагнення до релігійного пояснення світу має сильний генетичний компонент[18, c.112].

Безпосередньо і опосередковано релігія може бути потужним джерелом природозбереження. Тому нам потрібна така екологічна концепція, яка б не ігнорувала потужний вплив релігії, а навпаки, черпала з неї все цінне.

Всі існуючі релігії можна умовно поділити на два типи: надприродні і природні. Надприродні релігії: індуїзм, християнство,іслам – вказують шлях на вищість людини над природою. В природних релігіях: буддизмі, джайнізмі, пантеїзмі, язичницьких релігіях – людина обожествляє природу, а боги вчать, як людям жити між собою і природою в гармонії. Разом з тим в надприродних релігіях криється чимало екологічних істин і етичних правил, так необхідних зараз для виходу із екологічної кризи[20, c.21].

Релігія володіє свободою символічного і естетичного вираження, яке не підходить для науки. Релігія може говорити з природою, наука ж може говорити про природу. Релігія впливає на збереження природи декількома способами.

По – перше, вона забезпечує етичні і соціальні моделі для того, щоб жити з повагою до природи. Для більшості культур релігія є найпершим засобом для визначення правильного і неправильного.

По – друге, релігія часто забезпечує безпосередній захист дикої природи, так як багато культур мають священні місця, до яких люди можуть наближатися тільки з релігійною метою, якщо взагалі можуть. Тому ці природні об’єкти залишаються непотревоженими. Завдяки багато чисельним релігійним заборонам, табу охороняються окремі види флори і фауни.

По – третє, різноманітні релігії повязують живі організми з божественним значенням. Це дає природі цінність, яку не може забезпечити жодна наука.

Екофілософ Білл Девалл, співавтор «Глибинної екології». Заявив в 1984 році, що якщо великі зміни не відбудуться в церквах, то екологи і ті, хто переймається охороною природи, будуть відчувати себе дуже незручно, сидячи на лавках більшості американських церков[19, c.65 ]

Американський історик Лінн Уайт припускає, що для вирішення екологічних проблем нам необхідно або створення нової релігії, або перегляд вже існуючих. Так, як корені наших бід, на його думку, багато в чому релігійні, незалежно від того, як воно буде називатися[17, c. 22]

Найрізноманітніші релігії мають свої власні екологічні цінності, які по – різному виражається. Однак, часто ці цінності не розуміють і не практикують навіть на місцевому рівні. Тому потрібно сприяти переоцінці цих цінностей і їх закріпленню в самих релігійних центрах в усьому світі, де релігійні общини мають вплив на думку і поведінку людей.

Лідери деяких релігій це розуміють і вже зробили перші кроки в інтерпретації екологічної мудрості цих релігій.

На початку 1980- х років група саудівських вчених ретельно вивчала Коран, уривки, які особливо пов’язані з навколишнім середовищем і створила особливий звід «Ісламських принципів і охорони природи».

Не залишились осторонь і джайністи. Вони розробили «Джайністську декларацію про природу». Патріарх Димитріос I проголосив 1 вересня кожного року Днем творіння.

У вересні 1986 року за пропозицією Всесвітнього Фонду Охорони дикої природи представники світових релігій зустрілись в Асизі–місці народження Франциска Асизького – святого покровителя екологів. Щоб вперше обговорити питання природоохорони і співробітництва в цьому питанні релігії.

У 1985 році екологом Ненсі Нешем був розпочатий проект «Буддійське сприйняття природи». Ціллю проекту є покращення екологічного розуміння буддизму, активізація дійсності буддистів на захист природи. Робиться це за допомогою виявлення екологічно спрямованого матеріалу із обширної і багатої літератури, присвяченої буддизму і виданої за 2500 років. Ця література містить яскраві історії про святих і монахів, які не рубали дерева і не вбивали тварин, притчі, в яких Будда показував, як необхідно жити і піклуватися про природу[16, c. 17].

Більше 50 тисяч копій екологічно спрямованих уривків із буддійськи писань розподілені між монастирями, коледжами, школами Тайланда. В публікації цього проекту входять дослідження «Дерево життя: буддизм і захист природи», «Крик із лісу». Під егідою проекту розвиваються телепрограми і відеофільми, присвячені зв’язку буддизму з оточуючим середовищем. Цей проект може стати моделлю для розвитку екологічної етики і екологічного утворення в буддійських общинах різних країн і евристичним стимулом для інших релігій[71, c.292].

На жаль, деякі релігії до сьогодні залишаються прихильними корисним цілям або завданням звернення в свою віру, що гальмує співробітництво з людьми інших релігій в справі охорони природи.

Характеристика сучасності не може бути однозначною, оскільки аналізуються дуже суперечливі процеси, в надрах яких і визріває нова якість буття людства, народжується нове обличчя світу, формуються інші, ніж раніше умови людського існування. Світ змінюється на очах,