«Необхідно зважати на природу кожної істоти і на її взаємозв’язок у впорядкованій системі, яка зветься космос»[71, c.295]. Ця перспектива набуває особливого значення, якщо ми розглядаємо, у контексті тісних взаємозв’язків між різними частинами екосистеми, цінність біологічної різноманітності для довкілля. Необхідно відповідально ставитись до цієї різноманітності й захищати її, адже це надзвичайне багатство для всього людства. Тоді кожен легко зрозуміє, наприклад, важливість Амазонського регіону, «одного з найбільш цінних у світі, завдяки його біологічній різноманітності, яка робить цей регіон життєво важливим для підтримки рівноваги у навколишньому середовищі всієї планети». Ліси допомагають зберегти природну рівновагу, необхідну для життя. Їхнє знищення, зокрема навмисними підпалами, прискорює процес опустелення, що загрожує водним запасам, і становить небезпеку для життя багатьох корінних народів і для добробуту майбутніх поколінь. Усі люди та інституції мають відчувати відповідальність за захист лісових скарбів і, якщо є необхідність, реалізовувати відповідні програми з відновлення лісових масивів.

Відповідальність за довкілля, спільну спадщину людства, поширюється не лише на вимоги нинішньої, а й майбутньої доби. «Ми отримали спадщину від минулих поколінь і користалися з праці наших сучасників. Тому ми відповідальні перед усіма і не можемо не піклуватися про тих, хто прийде після нас, щоб збільшити людський рід». Йдеться про відповідальність теперішніх поколінь перед майбутніми, яку покладено як на окремі держави, так і на міжнародне співтовариство[93, c.56].

Відповідальність за довкілля повинна також мати належне відображення у правовому полі. Необхідно, щоб міжнародне співтовариство створило єдині правила, які дозволять державам здійснювати ефективний контроль за різними видами діяльності, що негативно впливають на довкілля, і захищати екосистему, запобігаючи можливим катастрофам. «Держава в межах власної території повинна докладати великих зусиль, аби запобігти погіршенню стану атмосфери і біосфери, ретельно відслідковуючи, зокрема, наслідки нових технологічних і наукових розробок, …гарантуючи своїм громадянам, що ті не постраждають від шкідливих забруднень і токсичних відходів». Юридичний зміст «права на безпечне і здорове природне середовище» поступово увиразнюється під тиском громадської думки, яка турбується про те, щоб дисциплінувати використання створених благ відповідно до вимог спільного блага, та під тиском спільного прагнення покарати тих, хто забруднює навколишнє середовище. Однак лише юридичних заходів недостатньо. Вони повинні супроводжуватися зростанням почуття відповідальності, а також змінами у менталітеті і способі життя[95, c.74].

Влада, яка покликана приймати рішення, коли виникає небезпека у сфері здоров’я і довкілля, іноді стикається з тим, що доступні наукові дані суперечливі чи їх просто недостатньо. Тому може виникнути доцільність здійснити оцінку, виходячи з «принципу запобігання», який полягає у тому, щоб керуватися не жорсткими правилами, а визначеними орієнтирами в ситуаціях непевності. Він вказує на необхідність прийняти тимчасові рішення, які можуть зазнати змін, коли з’являться нові факти. Такі рішення мають бути пропорційні до заходів, які приймалися у зв’язку з іншими ризиками. Попереджувальна політика, яка ґрунтується на принципі запобігання, вимагає, щоб рішення приймалися на основі аналізу ризиків і переваг, можливих у кожній з альтернативних ситуацій, включаючи рішення не втручатися. Цей підхід пов’язаний з вимогою заохочувати всі зусилля, спрямовані на поглиблення знань; необхідно також усвідомлювати, що наука не здатна зробити швидкі висновки про відсутність ризиків. У ситуаціях непевності і нестабільності дуже важливо, щоб процес прийняття рішень був прозорим[92, c.311].

Плануючи економічний розвиток, особливо необхідно враховувати «потребу поважати цілісність природи і її цикли», адже природні ресурси обмежені, а деякі невідновні. Сучасні темпи їхнього використання суттєво впливають на наявність деяких ресурсів як сьогодні, так і в майбутньому. Вирішення екологічних проблем вимагає, щоб суб’єкти економічної діяльності з більшою повагою ставилися до навколишнього середовища, узгоджуючи необхідність економічного розвитку з необхідністю захисту довкілля. У будь – якій економічній діяльності, де використовуються природні ресурси, потрібно приділяти належну увагу захисту довкілля і передбачати на це витрати, які становлять«важливу частку вартості економічної діяльності». У цьому контексті необхідно зважати на зв’язок між людською діяльністю і кліматичними змінами, які, враховуючи їхню складність, слід постійно і своєчасно відстежувати на науковому, політичному і правовому, національному і міжнародному рівнях. Клімат – це благо, яке потрібно захищати і яке нагадує споживачам і суб’єктам промислової діяльності про високий рівень відповідальності за їхню поведінку[86, c.145].

Економіка, яка з повагою ставиться до довкілля, орієнтується не тільки на максимізацію прибутків, оскільки не можна забезпечити охорону довкілля лише на основі фінансових підрахунків витрат і прибутків. Довкілля – це одне з тих благ, які неможливо захистити і підтримати ринковими механізмами. Усі країни, зокрема розвинуті, повинні усвідомити, наскільки невідкладний їхній обов’язок переглянути використання природних ресурсів. Треба ефективно заохочувати пошук інновацій, які зменшать вплив виробництва і споживання товарів на довкілля. Особливу увагу потрібно приділити складному питанню енергетичних ресурсів. Невідновні ресурси, які використовують високорозвинуті промислові країни і країни, котрі нещодавно пройшли індустріалізацію, слід поставити на службу всьому людству. В моральній перспективі, що опирається на засади рівності і солідарності між поколіннями, потрібно також продовжувати, послуговуючись внеском наукової спільноти, пошук нових джерел енергії, розвивати альтернативні джерела і підвищувати рівень безпеки ядерної енергії. Використання енергії, пов’язане з проблемами розвитку і довкілля, вимагає політичної