На тих, хто керує інформаційним простором, також покладається важливе завдання, реалізація якого вимагає розсудливості й об’єктивності. Суспільство потребує повної й об’єктивної інформації, яка допоможе громадянам сформувати правильну думку про продукти біотехнологій, які в майбутньому вони, можливо, споживатимуть. Необхідно уникати спокуси поширювати з великим ентузіазмом чи невиправданим панікерством неповну інформацію.

Соціальна доктрина Церкви вчить, що кожен з нас мусить мудро використовувати блага землі, створені Богом; їх необхідно чесно розподіляти у дусі справедливості і милосердя. Слід також запобігати несправедливому і надмірному нагромадженню ресурсів: жадібність, індивідуальна чи колективна, суперечить порядку творіння. Сучасні екологічні проблеми набули глобального характеру, і тому їхнє ефективне вирішення залежить виключно від міжнародного співробітництва, яке здатне забезпечити більш координоване використання земних ресурсів[71, c.297].

Екологічна криза і бідність становлять заплутаний і трагічний вузол, який можна розв’язати завдяки принципу універсального призначення благ, що слугує фундаментальним моральним і культурним орієнтиром для цього. Сучасна екологічна криза найбільше вражає бідні країни – і тому, що вони живуть на землях, схильних до ерозії і опустелення чи втягнуті у збройні конфлікти або примусової імміграції, і тому, що вони не мають економічних і технологічних засобів, аби захистити себе від різного лиха. Чимало бідних людей проживає на забруднених околицях великих міст у випадкових оселях чи у великих трущобах, що складаються з аварійних, небезпечних для життя будинків. Якщо цих людей потрібно переселити, слід заздалегідь належним чином поінформувати їх і запропонувати гідну оселю, аби не завдавати їм додаткових страждань, і залучити їх безпосередньо до цього процесу. Крім того, не можна забувати про країни, які страждають від несправедливих правил міжнародної торгівлі і від нестачі капіталовкладень, а також часто додатково потерпають від зобов’язань щодо зовнішнього боргу. Тож голод і бідність неминуче сприяють інтенсивній і надмірній експлуатації довкілля. Тіснийзв’язок між розвитком найбідніших країн, демографічними змінами і належним використанням довкілля не може слугувати причиною для політичних і економічних рішень, що суперечать гідності людської особи. У розвинутих країнах відбувається «зниження рівня народжуваності, що призводить до старіння населення і нездатності до біологічного відновлення». Натомість у країнах, що розвиваються, ситуація інша – спостерігається очевидний демографічний ріст. Якщо правда, що нерівномірний розподіл населення і ресурсів перешкоджає розвитку і належному використанню довкілля, то слід ствердити, що демографічний ріст цілком сумісний із цілісним і солідарним розвитком. «Усі погоджуються з тим, що демографічна політика – це лише частина стратегії всесвітнього розвитку. А отже, у будь - яких обговореннях демографічної політики необхідно зважати на теперішній і майбутній розвиток народів і регіонів. Водночас, неможливо залишити поза увагою значення терміну розвиток . Будь - який розвиток, що заслуговує на цю назву, повинен бути цілісним, тобто спрямованим на істинне благо кожної особи і цілої особи»[12, c.54].

Принцип загального призначення благ стосується, звісно, і води, яка в Святому Письмі символізує очищення (пор. Пс 51, 4;Йн13, 8) і життя (пор. Йн 3, 5; Гал 3, 27). «Вода як дар Божий – життєвоважливий елемент, тому кожний має право на неї». Використання води і послуги, із цим пов’язані, мають задовольняти потреби всіх, зокрема тих, хто живе в бідності. Обмежений доступ до питної води завдає шкоди добробуту великої кількості людей і часто спричиняє захворювання, страждання, конфлікти, бідність і навіть смерть. Для належного вирішення цієї проблеми її «необхідно розглядати з позиції морального критерію цінності життя і поваги прав і гідності кожної людини». До води, уже через саму її природу, не можна ставитися як до звичайного товару; її слід використовувати раціонально і солідарно. Традиційно розподіл води входить у коло повноважень державних закладів, оскільки воду завжди вважали суспільним благом. Якщо ж цим займається приватний сектор, вода все одно має бути суспільним благом. Право на воду, як і всі права людей, ґрунтується на людській гідності, а не лише на кількісних розрахунках; воду життя. Тому право на воду – загальне і невід’ємне[14, c.231].

Серйозні екологічні проблеми закликають змінити менталітет і творити новий спосіб життя, щоб «пошук істини, краси, добра і спілкування з іншими заради спільного блага став визначальним у питаннях споживання, заощадження чи інвестицій»[82, c.150]. Такий спосіб життя повинен відповідати духові тверезості, поміркованості і самодисципліни як на особистому, так і на суспільному рівнях. Необхідно відмовитися від логіки споживацтва і підтримувати такі форми сільськогосподарського і промислового виробництва, які поважають порядок створіння і задовольняють першочергові потреби всіх людей. Цей підхід, підкріплений усвідомленням взаємозалежності всіх жителів землі, призведе до усунення багатьох причин екологічних катастроф і гарантуватиме швидке реагування, якщо якесь лихо вразить народи і землі. Не можна розглядати екологічне питання тільки в жахливій перспективі нищення довкілля. Перш за все, воно має стати переконливою мотивацією для розвитку справжньої солідарності у світовому масштабі. Перед усім створінням людина повинна почувати вдячність, бо ж світ насправді свідчить про Бога, Який його створив і підтримує. Якщо ж відкинути взаємини з Богом, то природа втратить свій глибинний сенс і збідніє. З іншого боку, якщо відкриємо природу в її сотвореному значенні, зможемо налагодити контакт із нею, зможемо зрозуміти її багате і символічне значення і таким чином збагнути тайну, яка відкриває нам шлях до Бога, Творця неба і землі. Світ постає перед людським зором як свідчення про Бога, як місце, де проявляється Його творча, провіденційна і визвольна