Але існує така гіпотеза «управління», яка проводить критичний аналіз Біблії і християнства, як таких, які мають негативний вплив на появу і розвиток сучасної екологічної кризи. Зазвичай ця концепція має три положення: Біблія і християнство відкидають богів і духів природи – тобто де сакралізація природи; Біблія і християнство надто антропоцентричні і вчать, що люди створені Богом для управління і господарювання над іншими видами живих істот і природою взагалі; багато християнських письменників і богословів принижують природу, вказуючи на її підкорене становище стосовно Всевишнього[17, c.25 ].

На ці всі аргументи є відповідні контраргументи, як доводять, що Біблія та християнство можуть бути джерелом екологічної духовності. Прихильники гіпотези управління доводять, що де сакралізація при роди в Біблії призвела до недостатку поваги до природи. На відміну від Біблії, ці люди говорять про те, що язичницький світ, який представлений культурами Близького Сходу і Середземномор’я, вважав природу керованою та насиченою духами, богами і богинями. Але в язичницькому світі люди знищували природу. Сільське господарство по своїй суті – це маніпуляція землею. Будівля будинків та каналів, меліорація – це все було ще в язичницькому суспільстві, чому не перешкоджала віра в духів природи. Хоча деякі бори, гори і потоки вважалися священними, інші ж такими не були. Біблія має декілька віршів, в яких говориться , що світ природи необхідно поважати і величати, в той час як немає віршів, які би розглядали її як мертву матерію, кою можна легко керувати ( Пс. 96,11-13). В псалмі 148, 1-13 ми бачимо проблиск іншого уявлення про світ природи, яка сприймається як жива і яка відповідає Богу моральним способом.

На основі подібних віршів Р. К. Віброу, коментуючи погляд Старого Завіту на природу, написав: «Для Біблії світ природи – живий. В більшості... земля в цілому, деякі її частини як підґрунтя, рослинність та тварини зображені як чутливі і які реагують на добро людини. Вони вступають в моральні і навіть правові відносини. Вони можуть бути слухняними або неслухняними Богу. Це все створює враження.., що квазі – людське моральне «життя» проникає у всю природу – землю і моря, гори і долини, зірки та планети. Це показано, щоб зробити висновок,що природа далека від бездушності в біблійній думці»[55, c.122].

Світ природи не є священним чи божественним в Біблії, але він – і не мертвий, бездушний, і не лежить поза справедливістю. Ним можна зловживати, його можна ображати і знищувати, і він може реагувати на це з відразою.

Прихильники гіпотези управління також підкреслюють ідею людської вищості над природою в Біблії. Знову це призводить до десакралізації природи. Владарювання над природою–тема, яка може бути легко знайдена в язичницькій релігії, і є багато підтверджень тому, що язичницькі цивілізації доволі активно експлуатували природу. Критики гіпотези управління доводять, що неможна говорити про те, що це пішло від Біблії. Також критики гіпотези управління вказують, що Біблія вводить значне обмеження на людську вищість над природою. Ніде Біблія не вчить людської тиранії над природою. В багатьох місцях в Біблії стає зрозуміло, що люди не володарюють над небесами і що вони вигнані звідти; небо, яке включає небесні тіла – поза людським владарюванням. Обмеженням також піддано людське спілкування з природою, деякими істотами або об’єктами в законі Мойсея. Має місце обмеження на вирубку фруктових дерев (Второзаконня), є вказівка «відпочинку» землі кожного сьомого року (Левіт 25, 1-7), людям заборонено їсти «Нечистих» тварин і т. д. Другий закон забороняє вбивство матері і її потомства (Второзаконня 22, 6-7). Відносини з тваринами, особливо домашніми повинно бути гуманним.

Щодо негативного ставлення до природи і матерії, то такої теми взагалі немає в Біблії. Хоча земля вважається підданою негативним діям гріхопадіння людства, але земля взагалі позитивно оцінюється в Біблії, як у випадку Землі Обіцяної, землі, де тече мед і молоко[73, c.48]. Негативні уявлення про землю виникли в грецькій язичницькій думці. Хоча багато пост біблійних християнських авторів і мислителів визнають дихотомію духу і матерії в Біблії цього нема. Можливо, кращий спосіб продемонструвати факт, що християнська традиція послідовно і одноголосно відкидає негативне ставлення до природи, слід навести декілька прикладів мислителів, які возвеличують природу, як творіння Боже, яке є хорошим.

Іриней, жив приблизно в той час. що і Оріген (185 -254), мав позитивне розуміння фізичного тіла і матеріальних утворень. Для Іринея фізичний світ – це спеціально створений дім людського роду, який благословенний Богом, щоб викупити людство. Для Іринея божественний план явний для всіх створінь. Це – заповіт Бога і світу, який повинен бути викуплений разом з людством. Створіння в цілому – це частина божественного плану спасіння, і Бог не знаходиться в стороні від матеріального творіння. Подібно до батька, говорить Іриней. Бог піклується про свої створіння. На відміну від багатьох християнських богословів, Іриней також мінімізував тему землі, як проклятої через гріх Адама. Мислитель вчив, що більшість сотворінь після гріхопадіння залишалися бути покірними Божій Волі. Природа тоді зберігає свою праведність. Іриней також позитивно відносився до людського тіла, яке, як він говорив, показує багатьма способами велику мудрість Бога[17, c.27].

В той час, як Іриней прагнув підкреслити головне місце людини в творінні і божественному задумі, і сприймав природу в тому ракурсі, він був позитивно налаштований до матеріального світу[58, c.368]. Найвизначнішим християнським богословом до Т. Аквінського був