Августин. Його богослов’я домінувало в християнській думці на протязі століть, і зараз воно не втратило свого значення. Іноді його вважають мислителем, який не цінує матеріальні утворення і людське тіло. Ці неправильно, тому що лише в своїх ранніх працях він був під впливом неоплатонізму і його ідей. В своїх пізніх працях він підтверджував красу і праведність створення фізичного тіла. Августин писав, що кінцева мета всього творіння – краса, і що ціль творіння полягає в тому, щоб прославити Бога в усій повноті. Створіння, за Августином, відображають чудеса, праведність і красу Бога і тому вони прекрасні. Полемізуючи з єретиками, які відкидали це, Августин сказав: «Вони не бачать, які прекрасні ці речі на своїх місцях, як чудово в їх природі, як прекрасно гармоніюють з іншими творіннями. І скільки блаженства вони мають в собі»[59, c.44]. Для Августина кожне творіння має власну цінність і вже в цьому прославляє Творця. І в той час. коли Августин іноді був вражений корисністю створінь для людей і вказував способи використання різноманітних видів, він вперто стверджував, що кожне творіння за його власною природою, а не в поняттях його корисності людям, є прекрасним і прославляє Бога. У бесіді про відносин Бога до творінь Августин зобразив Бога, як пастиря, який піклується про свої творіння. Він зобразив Бога, який думає про світ і піклується про нього, подібно уважному батькові. В другому образі він представив Бога як творця перед витвором мистецтва: «Як творчий дух сприяє створенню, так і Святий Дух; він присутній в речах, в їх здатності творити і розвиватися»[18, c.74]. Для Августина Бог присутній в своїх творіннях і уважний спостерігач помічає присутність Бога всюди.
Як і Іриней, Августин стверджує, що гріхопадіння мало вплив тільки на людину, а не на природу, і що диявол на має влади над нею. Навпаки, тварини не грішать, але їх піднесена краса говорить про їхнього Творця і його красу. В словах і образах, які були сприйняті сотні років опісля Франциском Ассизьким, Августин сказав: «Як я можу виразити всю красу творінь, їх корисність. Яких праведність Всевишнього дала людині для потіхи його очам і служінню його цілям..?[97, c.19] Буду я говорити про красу неба чи про землю, моря, сонячнім світлі, місяці і зорях; про тінь дерев; про квіти і їх аромати; про велику кількість птахів, таких різних за забарвленням і голосом; про різноманітність тварин, де найменші за розміром є часто найбільш чудовими; про роботу мурах і бджіл, які дивують нас більше, ніж велетенські тіла китів? Як сказати про море, яке безпосередньо є найдивовижнішим видовищем, коли грає всіма відтінками різних кольорів..?... Але яка ж тоді красива і незмінна та Краса, яка створила це все?» Для Августина створіння не може бути божественне само по собі, але воно свідчить про Всевишнього і є проявом його краси[90, c.16].
Життя святого Фрациска Асизького – найбільш яскравий приклад любові до природи в середньовічному християнстві. Любов святого Франциска до природи і єдність з нею відома і визнана в християнстві, і багато легенд про святого зображують як він проповідує птахам, тваринам і рослинам. Франциск побачив у них істоти, які мають власну цінність, істоти, яких він любив і поважав. Він цінував тварин і захищав їх. На його прикладі ми бачимо людину, яка досягнула зв’язку з тваринами , і змогла це виразити в рамках християнства.
Отже, християнська етика не стоїть осторонь важливих проблем і питань, які турбують людство на сьогоднішньому етапі його розвитку. Приклад християнської поваги до світу природи доводить, що християнська традиція – це ресурс екологічної духовності.
Розділ ІІІ. Екологічна компетентність і культура
3.1.Екологія в контексті культурологічного аналізу
Розгляд специфічних особливостей людської природи в аспекті сучасного екологічного ладу органічно пов’язано з проблемою співвідношення природи і культури. Більш того, у відомому розумінні можна сказати, що у співвідношенні «біологічне – соціальне» отримує свій подальший розвиток у співвідношенні «природа – культура». Дослідження переходу від першого до другого має велике значення для формування світоглядних основ сучасної екології. Обидва ці співвідношення нерідко трактуються як антиномії. І тому до них в однаковому ступені застосовано вислів А. І. Герцена, що «антиномія не виказує своєї неправдивості, - зовсім навпаки, вона заважає тільки несправедливій діяльності розуму, не дозволяючи йому приймати частину за ціле; вона виказує протиріччя у другого полюсу, як доказ, і показує однакову його правомірність»[64, c.98].
Поняття «культура» є одним із найуживаніших в сучасній мові, як в повсякденному так і в науковому розумінні. Навряд чи можна знайти людину, яка б не знала, що воно означає, або сумнівалася в тому, чи правильно його застосовує. В той же час поняття «культура» носить чітко виражений полісемантичний характер, що призводить до суттєвих розходжень в поглядах на його зміст і постійним дискусіям. Слід додати, що полісемантичність цього поняття прогресує. Спеціалісти із подивом зауважують, що чим більше прикладається зусиль для уточнення поняття «культура», тим невизначенішим воно стає. В різноманітних наукових напрямах і навіть різними дослідниками, які працюють в одному й тому ж напрямі наукового пошуку, в поняття «культура» вкладаються найрізноманітніші, нерідко альтернативний зміст. Багатозначність і невизначеність його, очевидно, випливає із недостатньої дослідженості і надзвичайної складності явища, які відображає цей термін[87, c.88].
Ситуація ускладнюється іще тією обставиною, що поняття «культура» носить конкретно – історичний