Культура, як «позабіологічний» засіб людської діяльності допускає глибоке знання природного ( в особливості біологічного ) для того, щоб люди могли в адекватним чином «самовизначитись» в світі. Від цього безпосередньо залежить розвиток таких важливих елементів самовизначення, як «культура виробництва» і «культура поведінки»[76, c.142]. Тільки в такому випадку ми зможемо «перекласти на природу частину цієї роботи, яку з таким великим прагненням намагаються виконувати інженери та хіміки». Крім того, побудова програми гармонізації природи і людства потребує і використання минулого екологічного досвіду, вивчення культур минулих історичних епох. «Кожна культура, кожна цивілізація – це концентрований досвід тієї чи іншої частинки людства. Втрата культурної спадщини – це безповоротна втрата людського досвіду, накопиченої мудрості. Культура народжувалась в силу об’єктивної потреби людей зберегти свою стабільність, грубо кажучи, вижити. І не тільки культура праці і технічні знання, але і культура гуманітарна. Та культура, той погляд на світ, які допомагали людям переживати труднощі, які випадали на їхню долю, шукати шляхи, які визначали їхні долі, і створювати системи цінностей, які виявились в кінцевому результаті найважливішим стимулом творчого начала, не менш важливі для розвитку людства, ніж будь – які технічні знання».

Аналізуючи сучасну екологічну ситуацію і визначаючи можливі шляхи її оптимізації, ми все більше стикаємося з неуникністю інтеграції природознавчих, суспільствознавчих і культурологічних аспектів. На сьогоднішній день багато говорять про необхідність зближення екології і культури. Таке зближення, найчастіше, на жаль, трактується як посилення зв’язків між двома незалежними, віддаленими один від одного напрямами: екологією – наукою про взаємовідносинами суспільства з оточуючим середовищем і культурним – «позаприродним» утворенням, сукупністю духовних і матеріальних цінностей. Між тим, тут ми маємо справу з дуже близькими, маючими спільне джерело – відношення «людина – природа» - напрямами. «Історія людської культури постає як напружений пошук людьми ( людством як цілим, яке розгортається в історії ) людської міри природного і природної міри людського, з тим щоб піднятися до універсальної міри, в лоні якої долається їхня обмеженість. Культура в цьому розумінні постає як людське відношення людини до природи[77, c.351].

Розгляд культурологічної та екологічної проблематики як споріднених, з урахуванням їх взаємозв’язку і взаємовпливу, необхідно для розвитку сучасних екологічних досліджень; воно вносить багато суттєвих уточнень в уявленні про таке складне і багатоаспектне явище, як культура, яка вступила в екологічний етап свого розвитку. Сьогодні екологічна компетентність стає безсумнівною і обов’язковою ознакою культури. Людське відношення до природного оточення допускає не тільки раціональне, грамотне використання сил і ресурсів природи, але і відповідальність за найвіддаленіші результати цього використання.

3.2. Специфіка екологічного виховання й освіти

Дієвим засобом формування екологічної культури нашого сучасника покликана стати система екологічного виховання і освіти, яке знаходиться в стані розвитку. Необхідність створення такої системи більш ніж очевидна. В свій час Сен – Сімон відзначав, що людство рухається на шляху до цивілізації «спиною до майбутнього». Багато в чому цей вислів зберігає свою актуальність і сьогодні. Переорієнтація людини «обличчям до майбутнього» - складне і багатоаспектне завдання, і воно навряд чи можливе без серйозного відношення до екологічного виховання і освіти[64, c.128].

Сучасна наука, успіхами якої ми так пишаємося, враз постала перед реальною необхідністю вироблення нових стратегій дослідження і радикальної перебудови. Вчений, який працює в конкретній галузі наукового пізнання, вже не має права обмежуватися тільки своїми інтересами. Цілі своєї діяльності, а тим паче результати він повинен співвідносити з найзагальнішими проблемами розвитку людської цивілізації. «Немає нічого страшнішого невігластва», - попереджав у свій час І. Гете. Людські ( антропогенні ) фактори зараз фактично визначають проходження всіх природних процесів на планеті. Це відбувається в умовах, коли ми ще не навчились віддавати собі звіт про можливі наслідки своїх дій на природне оточення. Сам поставлена небезпека «діяльного невігластва» і робить створення екологічного виховання сьогодні так актуальним і злободенним.

Завжди і усьому ми стикаємося з прикладами кричущого невігластва, зокрема екологічного у всіх сферах діяльності. Як правило, природному середовищу наноситься серйозна кривда не навмисно, а через незнання, за причиною того, що часом права рука не знає, що робить ліва. В результаті наші блискучі інженерні рішення, реалізовані без врахування основних екологічних потреб, доволі часто призводять до наслідків, які перекреслюють запланований народногосподарський ефект, і завдають фізичного і морального удару людям, а часом і економіці цілого регіону. Іноді до цього призводить незначний прорахунок, нехтування, як здавалось би безневинним нюансом. В таких умовах абсолютно нетерпимими є некомпетентність, самодіяльність і егоїстичність осіб, які приймають рішення, які дають кінцеву згоду великим природо перетворюючим проектам. До величезних втрат призводять проекти, які розроблені і втілені вкрай безвідповідально, в результаті всі його заслуги зводяться до