2. Принцип відповідальності (індивідуальної). «Етика є безмежна відповідальність за все, що живе»[101, c.478]. «Згідно з відповідальністю, яку я відчуваю, я повинен вирішити, що я маю пожертвувати із свого життя, своєї власності, свого права, свого щастя, свого часу, свого спокою і що я повинен залишити собі»[101, c.486]. Внаслідок глибоких роздумів над етичними проблемами буття людини А.Швейцер дійшов висновку, що поняття щастя і моралі слід розділити в часі: першу половину свого життя людина повинна присвятити собі, своєму щастю, а другу половину життя віддати моральному подвижництву. Чим краще людина послужить собі в першій - егоїстичній - половині життя, тим краще вона зможе слугувати іншим людям у другій - моральній - його половині. Змінивши можливості своєї кар'єри в Європі як теолога, вченого, органіста чи музикознавця на подвижницьку лікарську працю в Африці, в містечку Ламбарене, А.Швейцер на власному прикладі показав, як можна втілити в життя принцип відповідальності.

3. Принцип активної індивідуальної етичної дії. А.Швейцер переконаний, що етика можлива не як знання, а як дія: «Істинна етика починається там, де перестають користуватися словами»[101, c.482]. Кожен день життя людини вступає в конфлікт з життям інших істот, оскільки людина використовує рослини та тварин для власного харчування. Етичність дії полягає в тому, що «етика благоговіння перед життям завжди і кожного разу по-новому полемізує в людині з дійсністю. Вона не відкидає конфлікт заради людини, а змушує її кожного разу самостійно вирішувати, якою мірою вона може залишитися етичною, якою мірою вона може підкоритися необхідності знищити або заподіяти шкоду життю і, отже, якою мірою вона може перебрати провину за все це на себе»[101, c.484]. Етика благоговіння перед життям може реалізуватися лише за умов індивідуального морального вибору. А.Швейцер вважає, що «воістину моральною людина є тільки тоді, коли вона слухається внутрішнього переконання допомагати кожному життю, якому вона може допомогти, й утримується від того, щоб заподіяти живому будь-яку шкоду»[101, c.477]. Чітко визначаючи зло як те, що знищує життя або шкодить йому, А.Швейцер вважає, що зло є неминучим. Людина приречена жити з нечистою совістю: «Чиста совість - це винахід диявола»[102, c.84]. Таким чином, активність індивідуальної етичної дії полягає в тому, щоб людина сприяла розвитку життя або обирала шлях зведення до мінімуму шкоди життю, пов'язаної з необхідністю людського існування та діяльності.

4. Принцип гуманізму. «Сутність гуманізму полягає в тому, що індивіди ніколи не зможуть мислити з такою позбавленої індивідуальності доцільністю, як це притаманно суспільству, й приносити окреме життя в жертву якійсь меті»[101, c.411]. «Там, де закінчується гуманність, починається псевдо етика»[101, c.491]. Етика благоговіння перед життям є гуманістичною. Втім, гуманізм А.Швейцера радше екологічний, ніж антропоцентричний, оскільки для нього зірвати квітку - це таке ж саме зло, як і вбити людину. Етика А.Швейцера відбиває еволюцію ідей гуманізму й розширює традиційне розуміння гуманізму до меж екологічного гуманізму.

5. Принцип самостійності мислення. «Тільки у тому випадку, коли ми віримо у нашу здатність дійти до істини завдяки своїм власним, індивідуальним міркуванням, ми стаємо здатними сприймати істину ззовні»[102, c.213]. «Відмова від мислення - це проголошення духовного банкрутства»[9,212]. «Немає ніякої наукової етики, є тільки етика, що мислить»[101,c.303].
Принцип самостійності мислення є істотним принципом етики благоговіння перед життям. Власне, саме цей принцип визначив життєвий шлях А.Швейцера, спонукав його до роздумів над проблемами етики й привів до створення етики благоговіння перед життям.

А.Швейцер не тільки самостійно мислить сам, він прагне зробити людей менш поверховими й морально сильнішими, спонукаючи їх мислити. Він переконаний, що «впродовж усього свого життя сучасна людина зазнає впливів, спрямованих на те, щоб підірвати її довіру до свого власного мислення»[102, c.211]. Швейцер вважає, що право на самостійне мислення - це останній скарб незаможної людини, який у неї намагаються відібрати. Допомогти сучасній генерації можна лише одним способом - !вивести її знову на шлях мислення»[98, c.213].

6. Принцип творчості мислення. «Живою є тільки та істина, яка народжена мисленням. Подібно до того, як плодове дерево дає рік у рік ті самі плоди й разом з тим кожного року це нові плоди, точнісінько так усі ідеї, які мають неминучу цінність, повинні знову і знову народжуватися в мисленні»[102, c.213].

7. Принцип критичності. « Ми виконаємо свій обов'язок щодо суспільства, якщо критично оцінимо його й спробуємо, наскільки це можливо, зробити його етичнішим». «На жодну мить не повинна залишати нас недовіра до ідеалів, які створює суспільство, і до переконань, які панують у ньому»[98, c.493].

8. Принцип відмови від влади. «Завдяки владі, яку ми здобуваємо над силами природи, ми отримуємо також небезпечну владу над людьми... Люди не повинні знищувати один одного ні за допомоги економічної, ні за допомоги політичної влади. У крайньому випадку насильник і мученик лише поміняються ролями. Допомогти може лише один засіб - відмова від влади, яку ми маємо один щодо одного»[101, c.501].

Підсумовуючи розгляд етичних принципів і етики А.Швейцера взагалі, слід зазначити, що принцип поваги до життя, розроблений ним, характеризується трьома моментами: по-перше, цей принцип всеоб'ємний. Це єдиний