Соціоекосистеми — надзвичайно складні системи. Кожна з них складається з двох основних підсистем — природної та соціально-економічної, які складаються з підсистем нижчого рівня: природна — з абіотичної та біотичної, а соціально-економічна — підсистеми населення та господарства. У свою чергу, названі підсистеми містять компоненти: природна — гірські породи, рельєф земної поверхні, грунти, рослинність, тваринний світ, поверхневі та підземні води, атмосферне повітря, а соціально-економічна — людське населення, житлові, промислові, інженерні, комунікаційні, господарські та інші антропогенні об'єкти. Крім того, кожна соціоекосистема складається з різноманітних геоекосистем, в яких той чи інший вид господарського використання території накладається на певну геосистему. Важливо усвідомити, що кожна соціоекосистема функціонує як складна динамічна система[7, c.211].

Саморегульованість соціоекосистем здійснюється завдяки їх суспільному компоненту — населенню. У зв'язку з цим і на відміну від природних систем, які є поліцентричними, соціоекосистеми є моноцентричними. Кожна з них має власний центр управління, який керує (добре чи погано) розвитком соціоекосистеми.

Тому кожна соціоекосистема охоплює лише ту територію, на яку поширюється дія центру управління. Внаслідок цього межі соціоекосистем не збігаються з межами природних геосистем та екосистем і відповідають адміністративно-господарським межам чи державним кордонам. Динамізм соціоекосистем виявляється у безперервному речовинно-енергетичному обміні, що відбувається, як всередині кожної системи, так і між сусідніми соціоекосистемами. Природні та антропогенні компоненти постійно взаємодіють між собою, що відображається у безперевній зміні в просторі та часі показників їх стану. Вивчаючи соціоекосистему будь-якого рівня, а вони бувають глобальні, регіональні, локальні, необхідно завжди прагнути відновити динамічну рівновагу соціоекосистем. Досягнути цієї мети можливо лише через її оптимізацію. Оптимізація соціоекосистеми полягає в створенні її оптимальної функціональної структури, тобто в такому гармонійному поєднанні і раціональному функціонуванні її природних та антропогенних об'єктів, яке б забезпечувало відновлення та подальше збереження в ній речовинно-енергетичного балансу[88, c.76 ].

В кожній соціоекосистемі людина і її діяльність займає одне з центральних місць. Проте, це зовсім не означає, що людина вільно може керувати природними та суспільними законами або довільно змінювати внутрішні процеси, що відбуваються у природі та соціально-економічній частинах соціоекосистем.

Теоретичні завдання скеровані на вивчення закономірностей функціонування об'єкта науки і вираження їх у вигляді законів даної науки, а прикладні — на використання вже пізнаних законів існування.

Соціоекологія являє собою комплексну науку в якій проявляється діалектичний закон єдності та боротьби протилежностей. Вона складається з галузевих підрозділів та інтегративного ядра. Галу-зевими підрозділами є спеціалізовані підрозділи ряду традиційних наук; географії, біології, геології, медицини, економіки, юриспру-денції тощо, які займаються відповідними аспектами взаємодії суспільства з навколишнім середовищем. Інтегративне ядро відо-бражає єдність теоретичного та прикладного напрямів у соціоеко-логії[70, c.43]. В його функції входить соціально-економічних ком-понентів Спеціалізовані підрозділи, пов'язані з питаннями охоро-ни навколишнього середовища та раціонального використання природних ресурсів, почали виникати в різних науках тоді, коли нераціональною господарською діяльністю було порушено динаміч-ну рівновагу біосфери і почалося прогресуюче погіршення якості життєвого середовища.

Деякі науки спробували вирішити цю проб-лему самостійно за допомогою власних методів. Значно розши-рився діапазон інтересів давно сформованої біологічної дисциплі-ни - екології, що вивчає закономірності взаємодії рослин, тварин і мікроорганізмів між собою та з абіотичним середовищем. В її функції увійшли питання охорони, раціонального використання та відтворення біологічних ресурсів. У географії інтенсивно почала розвиватися нова галузь - геоекологія (екологія ландшафту), яка набрала конструктивної спрямованості. Медико-біологічні та медико-демографічні аспекти взаємодії суспільства та природи, якими спочатку до певної міри займалися медична географія та гігієна, стали предметом вивчення нової синтетичної галузі медичних наук - екології людини. Суттєво розширилася сфера діяльності інженерної геології, яка з вузької геологічної дисципліни, що обслуговувала будівельну справу, трансформувалася в наукову галузь, яка вивчає геологічні тіла як середовище існування та життєдіяль-ності людей, займається питаннями охорони та раціонального вико-ристання геологічного середовища[78, c.75].

Отримала «нове дихання» і розширила коло своїх зацікавлень заснована ще В. І. Вернадським біогеохімія (геохімія біосфери, яку тепер іноді називають геохімією навколишнього середовища). В наш час вона вивчає не лише природні речовинно-енергетичні обмінні процеси в біосфері, а й вплив на них людської діяльності, антропогенне геохімічне забруднення різних природних компонен-тів: атмосферного повітря, поверхневих та підземних вод, ґрунто-вого та рослинного покривів тощo[28, c.321]. В юриспруденції виділилося соціоекологічне (екологічне) право. В економічній науці виник новий розділ - економіка природокористування. Технологічними аспектами гармонізації взаємодії суспільства та природи стала займатися екологічна технологія.
Деякі представники згаданих наук навіть почали стверджувати, що проблема охорони природи і раціонального природокористу-вання повністю належить до компетенції їхньої науки, інші вчені, визнаючи другорядну роль деяких суміжних дисциплін у вирішенні даної проблеми, домінуюче місце все ж таки залишали за своєю наукою. Такі тенденції призводили до недостатньо компетентного втручання одних наукових галузей у сфери інших та дублювання природоохоронних досліджень науковими установами і організа-ціями