Цілісність - найважливіша географічна закономірність, на знан-ні якої базується теорія і практика раціонального природокористу-вання. Врахування цієї закономірності дає змогу передбачити мож-ливі зміни в природі, дати географічний прогноз результатам впли-ву людського суспільства на природу, здійснити географічну екс-пертизу різних проектів, пов'язаних з господарським освоєнням тих чи інших територій.
Географічній оболонці притаманна ритмічність розвитку - пов-торюваність у часі тих чи інших явищ. У природі існують ритми різ-ної тривалості - добові, річні, вікові тощо. Добові ритми проявля-ються у зміні температури, тиску і вологості, циркуляції атмосфер-ного повітря, перебігу фотосинтезу у рослинах тощо. Річні ритми – зміна пір року, зміни у інтенсивності ґрунтоутворення та руйнуван-ня гірських порід, сезонність господарської діяльності людини. Більш тривалі ритми (11,22-23, 80-90 років тощо), пов'язані з пуль-сацією сонячного випромінювання та іншими космічними і геологіч-ними факторами, важливі для передбачення зміни природного се-редовища у часі. Ритмічні явища не повторюють повністю в кінці ритму того стану природи, який був на початку[40, c.34].

Планетарною географічною закономірністю є закономірність змі-ни природних комплексів у напрямку від екватора до полюсів, тобто широтна зональність. Вона зумовлена надходженням різної кількості тепла і світла на різні широти внаслідок кулястої форми Землі. Зональність охоплює всі природні компоненти. Найбільші територіальні зональні утворення - це географічні пояси. Вони ви-діляються як на суші, так і у світовому океані і простягаються у ши-ротному напрямку. В географічних поясах виділяють природні зони, назви яких визначає тип рослинності. У гірських районах простежується висотна поясність - зміна природних компонентів і природних комплексів у напрямку від підніжжя до вершини. Вона зумовлена зміною клімату з висотою, зниженням температури і до певної висоти збільшенням опадів[41, c.67].

Отже, виникнення соціоекології не можна вважати випадковим явищем . Воно є реакцією людського розуму на реальні процеси , що відбуваються на нашій планеті і загрожують подальшому існуванню людства . У переломні моменти історії перед людським суспільством не раз виникали пекучі життєві проблеми , від вирішення яких залежало його майбутнє. Саме ці проблеми були причиною появи нових наук , які допомагали людству знайти вихід із здавалось би безвихідного становища . Прогресуюче руйнування нераціональною господарською діяльністю біосфери Землі зумовило появу науки про гармонізацію взаємодії суспільства і природи – соціоекології. Одночасно із формуванням соціоекології як самостійної науки у всьому світі здійснюються масштабні заходи , спрямовані на вихід із глобальної соціоекологічної кризи. Усвідомлюючи загальну загрозу дестабілізації глобальної соціоекосистеми, людство повинно прагнути передати це шляхом мобілізації політичної волі, мудрості та знання нарізних рівнях влади, у державних та громадянських структурах, наукових лабораторіях і виробничих колективах, природоохоронних урядових і неурядових організаціях тощо. Держави не залежно від свого географічного положення, рівня соціально-економічного розвитку , політичного устрою повинні приймати радикальні закони та рішення в галузі охорони навколишнього середовища та раціонального природокористування, брати участь в діяльності міжнародних, регіональних, багатосторонніх і двосторонніх організацій, розробляти і здійснювати різні проекти і програми в галузі охорони та раціонального використання навколишнього середовища. Чим вищий буде ступінь інтегрування загально планетарних зусиль у цьому напрямку, тим глибше буде наукове соціоекологічне обґрунтування всіх рекомендацій у загальній сфері, тим скоріше ці заходи принесуть очікувані результати.

Розділ ІІ. Екологічна свідомість у світлі моральної парадигми християнства

2.1. Концепція екологічної етики

Релігійні міфи, символи і образи для багатьох людей стають головним засобом при визначенні добра і зла, при мотивуванні тих чи інших вчинків, рішенні особистих та суспільних проблем. Якщо ж ми бажаємо захистити природу, ми не можемо уникнути релігії.

Релігії і церкви вважаються одними із основних інститутів, які формують суспільну думку. Вони являються джерелом багатьох наших цінностей і виявляють вирішаючий вплив на людські дії[20, c.7]

Релігія, на рівні з екологією і філософією, одна із джерел екологічної етики. Мова релігії найближча до мови характерності. Так між найрізноманітнішими релігіями існують значні метафізичні, етичні, антропологічні і соціальні розбіжності. То синтез ключових концепцій і положень, які торкаються збереження природи, взятих із всіх релігій, може стати основою нової, могутньої і справжньої екологічної ідеології.

Церква завжди була головним охоронцем етики. Більшість людей черпали свої уявлення про добро і зло із тієї чи іншої релігії. Церква зробить велику послугу екології, якщо по – справжньому зацікавиться проблемами екології, природо збереження. Так як цінності, закладені в релігіях, є фундаментальними в процесах динаміки культури і соціальних змін.

В усіх релігіях говориться про екологічну мудрість. Світові та локальні релігії, кожна по – своєму, пропонують унікальний набір моральних цінностей і екологічних правил. Релігії також санкціонують і пропонують суворі покарання, на зразок пекла тим, хто не відноситься до божого