Жертви були дарунками, в обмін на який боги повинні були виконувати

прохання що молиться. Безкровні жертви складалися з овочів, фруктів, а

також різних коржів і хлібців, присвячених окремим богам. Криваві

жертвоприносини в основному зводилися до убивства тварин, але іноді,

правда дуже рідко, у жертву приносилися і люди. Традиційними жертовними

тваринами були вівці, свині і бики. Під час великих чи свят в особливі

моменти державного життя (після перемоги над ворогом, перед народними чи

зборами початком землеробських робіт, під час епідемій) могли убивати

більш 100 тварин. Такі жертвоприносини називалися гекатомбами.

Усі жертовні тварини повинні були бути бездоганні, без найменших

недоліків. Жреци перед початком священнодійства облачалися в білі одяги

й омивали руки в солоній воді. Обряд проходив у повному мовчанні, при

музичному супроводі флейтистів. Частина заколотої тварини спалювалася на

вівтарі, частина діставалася жрецам, а інше съедалось на урочистому

бенкеті, що відбувався після богослужінь. Після жертвопринесення жрець

вимовляв молитву до богів, що за ним повторювали всі учасники церемонії.

Релігійними обрядами були клятва і проклін, тому що вимовлялися вони по

строго встановлених правилах і з призиванням богів.

Вдома в греків також зводилися жертовні вівтарі і встановлювалися статуї

богів-заступників. Священним вважалося і домашнє вогнище, тому що його

заступником була Гестия і, роблячи безкровні жертви у вогнища, грек

прямо звертався до цієї богині. На п'ятий день після народження дитини

обносили навколо вогнища, щоб відгородити від зла. Похорон також

проходили згідно строго встановленої церемонії. Небіжчика умащали мазями

і пахощ і в білих одягах, із дрібною монетою (оболом) у роті, що

призначався для Харона, перевізника душ мертвих, клали на похоронніносилки. Один день його оплакували, потім урочисто виносили з будинку.

Спочатку в Греції труп спалювали, але цей звичай поступово витиснувся

традицією поховання тіла в чи землі в спеціальних гробницях.

Однієї з найважливіших обов'язків жрецов були пророкування майбутнього.

Деякі жреци займалися тільки гаданнями, у першу чергу по нутрощам

умерщвленних тварин і польотам птахів. Але жреци-ефори пророкували

прийдешні події по змінах неба, жреци- пифайсти — по виду блискавок.

Особливою пошаною в греків користалися святилища — оракули, у яких боги

через жрецов давали прямі відповіді на питання, що задаються. Відомі

оракули Зевса в Додоне, Геракла в Бурі, Аполлона в Милете. Але воістину

всегрецькою славою користався оракул у Дельфах, що був присвячений

спочатку Геї, потім Феміді й Аполлонові. У центрі будинку оракула

знаходилася ущелина, з якої виривалися димні випари. Над ущелиною був

укріплений триніжок, на який усідалася віщунка — піфія. Одурманена

отрутними парами, вона впадала в транс, і в цей момент перед нею бог

Аполлон відкривав таємниці майбутнього. Пророцтва Дельфийского оракула,

щоправда, завжди були двозначні і мрячні. Так, Крез, цар Лідії, вопросил

жрецов, чи належний він напасти на перського царя Кира. Піфія відповіла,

що якщо він нападе на Кира, то знищить велике царство. Коли ж розбитий

наголову Крез став проклинати віщунів, ті резонно відповіли йому: «Тобі

ж було передвіщено, що буде зруйноване велике царство. Ти і зруйнував

його — тільки це було не царство Кира, а твоє власне».

Як особлива форма служіння богам сприймалися і спортивні змагання.

Представлення греків про богів як про істот, подібних до людей, але

більш зроблених, диктувало прагнення уподібнюватися їм і в досконалості

тел. Вважалося, що боги радуються, бачачи людей, блещущих здоров'ям і

силою. Головним спортивним святом Древньої Греції були, розуміється.

Олімпійські ігри, установлені, по переказі, самим Гераклом. Ці релігійні

торжества були настільки важливі, що на час ігор полягав загальний світ

і навіть літочислення в Греції йшло по Олімпіадах (починаючи з 776 р. до

н.е.). У місті, що проводившиеся через кожні чотири года, Олимпии, ці

спортивні ігри присвячувалися всім богам, хоча заступником міста і був

Зевс. Змагання чергувалися з жертвоприносинами. Головним іспитом був

«пятиборье» — біг, стрибки, боротьба, метання списа і метання диска,

також проводилися кулачні бої і змагання колісниць. Крім Олімпіад,

найвідомішими були Немійські, Піфійські і Істмійські спортивні ігри.

Висновки

Отже, можна зробити наступні висновки:

Для релігії Стародавньої Греції характерним є політеїзм, з

широкорозвинутою міфологією і олімпійською ієрархією богів. Вони не були

творцями світу, а захопили його у готовому вигляді, під час боротьби з

титанами. Стародавня грецька міфологія вважала, що світ сам по собі

вічний і не потребує творця. Відповідно до цього історія поділяється на

доолімпійську і класичну олімпійську.

Міфологічне тлумачення природи і людини, діяльність олімпійських богів урелігійних уявленнях стародавніх греків свідчили про практичний і

тверезий характер обожнювання оточуючого світу. Давньогрецька релігія не

приділяє особливої уваги моральним проблемам, потойбічної винагороди для

неї не існує. Перебування у царстві Аїда жалюгідне.

Для давньогрецького релігійного культу є характерним полісний культ.

Оскільки всі громадські акти супроводжувалися релігійними церемоніями,

він був обов'язковим для усіх громадян. Виконавцями культу були як

жреці, так і офіційні державні особи. Великого значення набули оракули.

Храми вважалися житлом богів у буквальному розумінні і тому їх статуї

визнавалися сповненими життя.

В елліністичну епоху полісна релігія спочатку витісняється різними

релігійно-містичними течіями і філософськими вченнями, а з появою

християнства релігія стародавніх греків остаточно відкидається.

Використана література:

Релігієзнавство. Підручник. – К., 2001.

Енциклопедія з релігії. – К., 1999.

Всесвітня історія. – М., 1993.